УДК 349.2

Осіпов Юрій Володимирович,

здобувач Науково-дослідного інституту публічного права

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0009-0002-6082-8494

Анотація

Узагальнено, що сутність механізму реалізації права на звернення до адміністративного суду можна розглядати у вузькому та широкому розумінні. Зокрема широкий підхід передбачає, що державою створено та забезпечено всі умови для активізації судових механізмів захисту прав, свобод чи інтересів осіб, які в практичній площині є дієвими та ефективними. У цьому контексті визначальне значення мають усі його складові, як такі, що в єдності забезпечують справедливий, неупереджений та процедурний розгляд конкретної адміністративної справи. Своєю чергою, формальний підхід об’єктивує наявність чітких законодавчо визначених правил вчинення конкретної процесуальної дії щодо залучення судової системи до вирішення публічно-правового спору, а дотримання яких є обов’язковим для виникнення підстав активізації інших механізмів забезпечення права особи на судовий захист. Тобто йдеться про взаємопоглинання окремих механізмів, які в єдності забезпечують гарантії дотримання основоположних конституційних прав, свобод та інтересів особи.

Уточнено, що підтримання чи визнання лиш одного із запропонованих підходів не є помилковим, адже базовим є врахування таких положень: механізм реалізації права на звернення до адміністративного суду є сукупністю юридичних засобів, покликаних забезпечити ефективне застосування правових норм щодо безперешкодної можливості особи бути ініціатором виникнення адміністративно-процесуальних відносин захисного об’єктного спрямування; його активізація безпосередньо пов’язана з порушенням конкретного права особи (публічного інтересу), що перебуває під захистом держави, а функціонування – сприяє зміцненню інституту захисту прав особи та розвитку правової держави загалом.

Ключові слова: адміністративний суд, механізм забезпечення реалізації прав, механізм реалізації прав, механізм реалізації права на звернення до адміністративного суду, публічно-правовий спір, судовий захист, сутність механізму. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Карташов М. Проблеми реалізації права на звернення до суду. Підприємництво, господарство і право, 2019. №5. С. 20–23.
2. Борякіна В. Гарантії доступу до адміністративного судочинства. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія «ПРАВО». Випуск 30, 2020. С. 70–77.
3. Француз Т. Роль і місце судової влади в процесі захисту прав людини і громадянина. Держава і право, 2001. Вип. 9. С. 179–185.
4. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) від 7 травня 2002 р. № 8-рп/2002. Верховна Рада України: URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v008p710-02#Text.
5. Новіков В., Боровікова В. Про механізм реалізації прав і свобод людини. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ, 2018. № 3. С. 45–56.
6. Тарахович Т. Механізм дії права, механізм правового регулювання, механізм реалізації права: особливості взаємодії. Держава і право, 2010. Вип. 50. С. 12–18.
7. Олькіна О. Поняття та механізм реалізації права особи на захист та правову допомогу. Актуальні проблеми держави і права, 2017. Вип. 67. С. 242–248.
8. Кривицький Ю. Механізм регулювання в сучасній теорії права. Часопис Київського університету права, 2009. № 4. С. 74–79.
9. Куракін О. Структура механізму правового регулювання. Науковий вісник Ужгородського Національного університету: серія: Право, 2015. Т.1. Вип. 35, ч. 2. С. 46–49.
10. Джафарова О.В. Дозвільна діяльність органів публічної адміністрації в Україні: питання теорії та практики: моногр. Харків : Диса плюс, 2016. 688 с. URI: http://dspace.univd.edu.ua/xmlui/handle/123456789/7754
11. Чуйко З. Конституційно-правовий механізм забезпечення національної безпеки України. Бюлетень Міністерства юстиції України, 2006. № 8. С. 81–89.
12. Демків Р. Правове регулювання як юридичне явище: окремі аспекти розуміння. Науковий вісник Ужгородського національного університету: серія право, 2015. Випуск 34. Том 1. С. 19–22.
13. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами». Рішення Конституційного суду України від 09.09.2010 № 19-рп/2010. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v019p710-10#Text.

УДК 349.2

Осіпов Юрій Володимирович,

здобувач Науково-дослідного інституту публічного права

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0009-0002-6082-8494

Анотація

Стаття присвячена визначенню особливостей реалізації права на звернення до адміністративного суду за суб’єктним критерієм. Визначено, що фізичні та юридичні особи приватноправової приналежності як суб’єкти реалізації права на звернення до адміністративного суду характеризуються обсягом необхідної правосуб’єктності, що надає їм можливість реалізовувати таке право. Зокрема загальна правосуб’єктність таких осіб передбачає можливість бути учасником публічно-правових відносин, а процесуальна – у межах публічно-правового спору, що передається на розгляд адміністративного суду. Причому для окремого суб’єкта може бути властивою спеціальна адміністративно-процесуальна правосуб’єктність, особливості якої зумовлюються предметним полем спірних відносин. У статті наводяться загальні та спеціальні умови для ініціації активізації механізму реалізації права на звернення до адміністративного суду. Автором визначено, що підставою для реалізації такого права є наявність доказової бази задля підтвердження реального порушення прав, свобод або законних інтересів особи з боку суб’єкта виконання управлінських функцій. Доведено, що суб’єкти владних повноважень як суб’єкти реалізації права на звернення до
адміністративного суду є специфічною його групою, що наділені спеціальною адміністративною правосуб’єктністю, яка наділяє їх можливістю на законних підставах активізовувати судові механізми захисту публічного інтересу. Своєю чергою, підставою для реалізації такого права є законодавче закріплення за суб’єктом владних повноважень відповідних прав та обов’язків, що забезпечують йому можливість бути стороною конкретної адміністративної справи.

Ключові слова: адміністративні суди, захист публічного інтересу, право на звернення до адміністративного суду, публічно-правовий спір, реалізація права, суб’єкт владних повноважень, суб’єктивні права та обов’язки, юрисдикція адміністративних судів. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1.  Конституція України: Закон України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.
2. Джафарова М. Представництво в адміністративному судочинстві України. Форум права. 2010. № 2. С. 115–120.
3. Мазурик Н. Суб’єкти права на доступ до адміністративно- юрисдикційного захисту. Актуальні проблеми правознавства, 2017. №1. Т. 2. С. 25-37.
4. Берназюк Я. Звернення суб’єкта владних повноважень з позовом до адміністративного суду: виняток чи необхідність? Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: юридичні науки, 2020. Том 31
   (70) Ч. 2 № 2. С. 20-27.
5. Кодекс адміністративного судочинства України: Закон України від 06.07.2005 р. № 2747-IV. Верховна Рада України: офіційний сайт. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text.
6. Постанова Великої Палати Верховного Суду по справі № 914/2006/17 від 23 травня 2018 року. Система пошуку та аналізу судових рішень. URL: https://verdictum.ligazakon.net/document/74506084.
7. Про затвердження Положення про Пенсійний фонд України: Постанова Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 р. № 280. Верховна Рада України офіційний сайт. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280-2014-%D0%BF#Text.
8. Про затвердження Положення про Міністерство оборони України: Постанова Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 р. № 671. Верховна Рада України: офіційний сайт. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/671-2014-%D0%BF#Text.
9. Про затвердження Положення про Національну поліцію: Постанова Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 р. № 877. Верховна Рада України: офіційний сайт. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/877-2015-%D0%BF#Text.
10. Постанова Великої Палати Верховного Суду по справі № 915/478/18 від 26.02.2019 р. URL: https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/81329465.
11. Постанова Верховного Суду по справі № 160/11892/20 від 23 вересня 2021 року.URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/99834564.
12. Постанова Верховного Суду по справі № 826/10972/16 від 06 грудня 2021 року. URL: https://reyestr.court. gov.ua/Review/101698229.
13. Постанова Верховного Суду по справі №540/2804/19 від 13 квітня 2021 року. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/96220005?fbclid=IwAR0hU9SJl0GbT7zqQccfMHkYrAWollW03hO_UhYU_Y3gnlTvy7henJQxxNk.
14. Кобилянський М.Г. Компетенційний спір як предмет юрисдикції адміністративних судів : дис. канд. юрид. наук : 12.00.07. Київ, 2014. 210 с.
15. Постанова Великої Палати Верховного Суду по справі № 826/3115/17 від 13 листопада 2019 року. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/85776336.
16. Джафарова О. В., Синицька Я. П. Судові рішення в адміністративному судочинстві : питання теорії та практики : монографія. Харків: ХНУВС, 2014. 238 c. https://dspace.univd.edu.ua/handle/123456789/17191.
17. Ухвала Верховного Суд по справі №9901/411/19 від 24 грудня 2019 року. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/86717421.
18. Окрема думка судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Берназюка Я.О. на ухвалу Верховного Суду від 24 грудня 2019 року в адміністративній справі за позовом Соснівської міської ради до Верховної Ради України про визнання протиправною та нечинною постанови Верховної Ради України «Про зміни в адміністративно-територіальному устрої Львівської області і встановлення меж Сокальського району Львівської області» №2749-VIII від 06.06.2019. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/86828275. 

УДК 351.72:314.1(4)

Кропивна Катерина Олексіївна,
PhD
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0001-9309-0911

Анотація

Демографічні процеси є системоутворювальним чинником сталого розвитку держави та суспільства, впливаючи на економічну динаміку, соціальну стабільність і національну безпеку. В умовах глобалізації, зростання міграційної мобільності та постконфліктних викликів управління демографічними змінами виходить за межі суто національних стратегій і потребує інтеграції міжнародних підходів. Публічне адміністрування у цій сфері визначається як цілеспрямована діяльність органів влади, спрямована на регулювання кількісних і якісних характеристик населення з урахуванням глобальних тенденцій.
Метою статті є комплексне дослідження міжнародної практики публічного адміністрування демографічними процесами з урахуванням різноманітних адміністративно-правових моделей, інституційних структур і процедур. Аналіз охоплює як нормативно-правові, так і організаційні механізми, що застосовуються у різних регіонах світу для вирішення проблем народжуваності, смертності, міграції та вікової структури населення. Підхід базується на поєднанні доктринального та емпіричного аналізу.
У статті виокремлено ключові моделі публічного адміністрування демографічною сферою, що реалізуються на міжнародному рівні: соціально-орієнтовану, безпеково-орієнтовану та економічно-орієнтовану. Соціально-орієнтована модель спрямована на підтримку сімей, розвиток системи соціального забезпечення та зниження рівня демографічного старіння. Безпеково-орієнтована модель акцентує увагу на регулюванні міграційних потоків і захисті демографічної стабільності як складової національної безпеки. Економічно-орієнтована модель розглядає населення як стратегічний ресурс для забезпечення конкурентоспроможності економіки.
організація праці, Рада Європи, що приймають участь у формуванні стандартів, що визначають напрями демографічної політики держав. Виявлено, що міжнародні правові інструменти, зокрема конвенції, резолюції та рамкові програми, є важливим джерелом імплементації сучасних адміністративно-правових підходів у національні правопорядки. Рівень реалізації цих підходів залежить від інституційної спроможності держав і готовності адаптувати міжнародний досвід до внутрішніх реалій.
За результатами дослідження запропоновано напрями удосконалення національних моделей публічного адміністрування демографічними процесами з урахуванням міжнародної практики. До них належать: впровадження інтегрованих інформаційних систем моніторингу, підвищення ефективності міжвідомчої координації, удосконалення правового регулювання міграційних процесів, розширення соціальних стимулів для підвищення народжуваності, а також підвищення прозорості та підзвітності органів влади у сфері демографічної політики.

Ключові слова: публічне адміністрування, демографічні процеси, міжнародна практика, адміністративно-правове регулювання, демографічна політика, міжнародні організації, міграція, народжуваність, смертність, національна безпека, соціальна політика, економічний розвиток, глобалізація, моделі управління, імплементація.

Повний текст статті:

Список використаної літератури:

1. Голіков А. Глобальна демографічна проблема сучасності: стан та перспективи. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: Міжнародні відносини. Економіка. Країнознавство. Туризм. 2016. № 5. С. 8–12.
2. Доклад Генерального секретаря (E/CN.9/2011/5). Нью-Йорк: ООН, 2011. URL: https://digitallibrary.un.org/record/698113/files/E_CN.9_2011_5-EN.pdf
3. The impact of demographic change – in a changing environment. Commission Staff Working Document (SWD (2020) 109 final). Brussels: European Commission, 17 June 2020. URL: https://commission.europa.eu/system/files/2020-06/demography_report_2020_n.pdf
4. Демографічна й продовольча проблеми людства. Проблема подолання відсталості країн, що розвиваються. Платформа дистанційного навчання e-school. URL: https://surl.lu/fnmrxn

 УДК: 35.078.3:615 (477)

Сімакова Наталя Михайлівна,

керівник юридичної служби Національної музичної академії України ім. П.І. Чайковського

https://orcid.org/0000-0002-9459-0923

e-mail: [email protected]

Анотація

Наукову статтю присвячено проблемам правового регулювання електронної роздрібної торгівлі лікарськими засобами. Проаналізовано законодавчі та підзаконні акти, які регулюють обіг лікарських засобів та ліцензування господарської діяльності. Досліджено праці науковців, які вивчали проблеми державного регулювання ринку лікарських засобів. Розглянуто праці дослідників, які відображають особливості правового регулювання роздрібної торгівлі лікарськими засобами. Проаналізовано пропозиції правників щодо перспектив законодавчого встановлення умов електронної торгівлі цією продукцією.

Запропоновано визначити ліцензування фармацевтичної діяльності як надання дозволу суб’єкту господарювання здійснювати виробництво, виготовлення, оптову або роздрібну торгівлю лікарськими засобами шляхом прийняття уповноваженим органом рішення про видачу ліцензії.

Стверджено, що в Законі України «Про лікарські засоби» нещодавно були закріплені вимоги для здійснення дистанційної торгівлі лікарськими засобами. Звергнуто увагу на те, що чинні Ліцензійні умови фармацевтичної діяльності суперечать названому Закону України, оскільки передбачають заборону на здійснення дистанційного продажу лікарських засобів.

Досліджено норми проекту змін до Ліцензійних умов щодо встановлення вимог до аптек, які бажають здійснювати електронну торгівлю лікарськими засобами. Запропоновані власні рекомендації для ухвалення ліцензійних вимог до електронної роздрібної торгівлі лікарськими засобами.

Наголошено на необхідності розробки та прийняття порядку ведення реєстру суб’єктів господарювання, що мають право на здійснення електронної роздрібної торгівлі лікарськими засобами. Обов’язки щодо внесення відомостей до цього реєстру запропоновано покласти на Державну службу України з лікарських засобів та контролю за наркотиками.

Ключові слова: лікарські засоби, роздрібна торгівля, електронна торгівля, ліцензія, ліцензійні умови. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Теремецький В. І., Ховпун О. С. Сучасні понятійні інтерпретації терміну «фармація» як адміністративно-правової категорії. Прикарпатський юридичний вісник. 2020. Вип. 2 (31). С. 121–123.
2. Берзіна А. Б., Демченко І. С. Основні підходи до визначення поняття «фармацевтична діяльність». Вчені записки Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського. Серія «Юридичні науки». 2020. Т. 31 (70). Ч. 1. С. 69–73.
3. Васильєв С. В. Нормативно-правові засади державного управління у сфері ліцензування фармацевтичної діяльності. Теорія та практика державного управління. 2012. Вип. 3 (38). С. 34–41.
4. Вовк Н. В. Стандартизація, сертифікація та ліцензування як управлінський процес фармацевтичної галузі України. Прикарпатський юридичний вісник. 2017. Вип. 3 (18). С. 44–47.
5. Ховпун О. С. Мета, завдання та принципи державного управління фармацією. Вісник Академії праці, соціальних відносин і туризму. 2020. № 1–2. С. 53–63.
6. Васильєв С. В. Нормативно-правове регулювання роздрібної торгівлі лікарськими засобами. Підприємництво, господарство і право. 2018. № 1. С. 41–44.
7. Голіонко Н. Г. Світові тенденції електронної комерції у фармацевтичній галузі. Актуальні проблеми міжнародних відносин. 2013. Вип. 115 .Ч. І. С. 146–150.
8. Хамула О. О., Хамула О. Г., Міщенко Н. Г. Електронна та традиційна комерція: сутність, зміст, спільні і відмінні риси. Наукові записки. 2011. № 4 (37). С. 93–99.
9. Про ліцензування видів господарської діяльності : Закону України від 02.03.2015 № 222-VIII. Верховна Рада України. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/222-19#Text
10. Про затвердження переліку органів ліцензування та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України : постанова Кабінету Міністрів України від 05.08.2015 № 609. Законодавство України. Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/609-2015-Text
11. Про внесення змін до ст. 19 Закону України «Про лікарські засоби» щодо здійснення електронної роздрібної торгівлі лікарськими засобами : Закон України від 17.09.2020 № 904-ІХ. Верховна Рада України. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/904-20/ed20210327#n8
12. Про лікарські засоби : Закон України від 04.04.1996 № 123/96-ВР. Верховна Рада України. Законодавство України. URL: https:// zakon.rada.gov.ua/laws/show/123/96-вр
13. Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів) : постанова Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 929. Верховна Рада України. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/929-2016#Text
14. Про внесення змін до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів) на виконання Закону України від 17.09.2020 № 904-IX «Про внесення змін до статті 19 Закону України «Про лікарські засоби» щодо здійснення електронної роздрібної торгівлі лікарськими засобами : проект постанови Кабінету Міністрів України. Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками. Офіційний сайт. URL: https://www.dls.gov.ua/projects_reg_acts_d1%83 

УДК 342.9: 615

Птухіна Олена Валеріївна,

аспірант відділу організації освітньо-наукової підготовки

Харківського національного університету внутрішніх справ

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0001-7507-2023

Анотація

Підкреслено, що принципи діяльності Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками слід розглядати як одну з провідних адміністративно-правових засад її функціонування, поза визначенням сутності й різновидів яких не може бути здійснено дослідження правового статусу даного центрального органу виконавчої влади. Проаналізовано семантичні, етимологічні, та наукові підходи, зокрема філософські та правові, до трактування терміну «принцип». Визначено сутність і значення принципів діяльності Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками. Запропоновано під принципами діяльності Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотикам розуміти закріплену в нормативно-правових приписах сукупність керівних засад, у відповідності до яких органи та підрозділи Держлікслужби у визначеному законодавством напряму реалізують державну політику, обумовлену метою їх функціонування. Здійснено класифікацію принципів діяльності Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками за таким критерієм як сфера їх поширення. Виокремлено й охарактеризовано загальноправові (верховенство права; законність; рівність і недопущення дискримінації), міжгалузеві (об’єктивність і неупередженість; відкритість і прозорість; підконтрольність і підзвітність; неприпустимості дублювання повноважень; відповідальність; тощо) та галузеві (принципи державного нагляду та контролю; принципи охорони здоров’я в Україні; принципи здійснення ліцензування; принципи провадження в справах про адміністративні правопорушення) принципи діяльності Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками.

Ключові слова: Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, органи публічної влади, правове регулювання, повноваження, нормативно-правові акти, лікарські засоби, медичні засоби, контроль за якістю лікарських засобів, обіг наркотичних засобів, принципи, загальноправові принципи, міжгалузеві принципи, галузеві принципи. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Петрушенко В.Л. Філософський словник: терміни, персоналії, сентенції. Львів: Магнолія 2006, 2011. 352 с.
2. Лосюк Л. В. Адміністративно-правові засади здійснення сертифікації у сфері забезпечення якості продукції в Україні : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07. Харків, 2012. 197 с.
3. Джафарова О.В. Дозвільна діяльність органів публічної адміністрації в Україні: питання теорії та практики: моногр. Харків : Диса плюс, 2016. 688 с. URI: http://dspace.univd.edu.ua/xmlui/handle/123456789/7754.
4. Трудове право України: підручник / за заг. ред.: М.І. Іншина, В.Л. Костюка, В.П. Мельника. Вид. 2-ге, перероб. і доп. Київ : Центр учбової літератури, 2016. 472 с.
5. Колодій А.М. Принципи права України: монографія. Київ: Юрінком Інтер, 1998. 208 с.
6. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод., допов. та СD) / [уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел.] К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2009. 1736 с.
7. Адміністративне право України. Повний курс: підручник / Галунько В., Діхтієвський П., Кузьменко О., Стеценко С. та ін. Херсон: ОЛДІ-ПЛЮС, 2018. 446 с.
8. Загальна теорія держави і права: підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін.; За ред. М. В. Цвіка, О. В. Петришина. Харків : Право, 2011. 584 с.
9. Подорожній Є.Ю. До характеристики окремих елементів механізму правового регулювання юридичної відповідальності у трудовому праві. Проблеми розвитку соціально-трудових прав та профспілкового руху в Україні: матеріали VІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Харків, 28 травня 2020 р.) / за заг. ред. К.Ю. Мельника. Харків: Харків. нац. ун-т внутр. справ, 2020. С. 121–124.
10. Січевлюк В.А. Еволюція категорії «правова суб’єктність» (теоретико-прикладні засади): монографія. Київ: Юридична думка, 2020. 462 с.
11. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. Київ: «Укр. енцикл.», 1998. Т. 5 : П.–С. Київ: Вид-во «Юридична думка», 2003. 736 с.
12. Іншин М.І. Правове регулювання службово-трудової діяльності державних службовців як особливої категорії зайнятого населення України: навчальний посібник. Харків: ФІНН, 2010. 672 с.
13. Лотіков П.С. Державний контроль у галузі чорної металургії в Україні: організаційно-правовий аспект: дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.07. Запоріжжя, 2009. 212 с.
14. Енциклопедичний словник з державного управління / уклад.: Ю.П. Сурмін, В.Д. Бакуменко, А.М. Михненко та ін.; за ред. Ю.В. Ковбасюка, В.П. Трощинського, Ю.П. Сурміна. Київ: НАДУ, 2010. 820 с.
15. Кириченко В.М., Куракін О.М. Теорія держави і права: модульний курс: навчальний посібник. Київ: Центр учбової літератури, 2010. 264 с.
16. Яковлєв І.П. Форми і методи публічного адміністрування у державній митній справі: дис....канд. юрид. наук: спец. 12.00.07. Одеса. 2016. 224 с.
17. Слінько Д.С. Реформування принципу змагальності та диспозитивності. Форум права. 2008. № 2. С.442–446.
18. Шевченко Д.А. Щодо категорії «принцип» у кримінальному праві. Форум права. 2011. № 2. С. 1013–1017.
19. Крайз О.І. Принципи правового регулювання праці адвокатів: дис. … д-ра філософії: 081. Харків, 2021. 216 с.
20. Денисюк С.Ф. Проблеми класифікації тактичних прийомів та шляхи їх вирішення. Право і безпека. 2010. № 5 (37). С. 198–201.
21. Музичук О.М. Контроль за діяльністю правоохоронних органів в Україні: монографія. Харків: Харк. нац. ун-т внутр. справ, 2010. 654 с.
22. Могілевський Л.В. Система трудового права України: дис. … доктора юрид. наук: 12.00.05. Харків, 2016. 414 с.
23. Конституція України: закон України від 28.06.1996 № 254к/96 ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.
24. Про ліцензування видів господарської діяльності: Закон України від 02.03.2015 р. № 222-VIIІ. Відомості Верховної Ради України. 2015. № 23. Ст. 158.
25. Плахотіна Н.А. Проблеми регулювання трудових процесуальних відносин в українській правовій системі: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05. Луганськ, 2009. 186 с.
26. Лаврів О.Я. Система принципів трудового права України: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05. Київ, 2006. 211 с.
27. Про затвердження Положення про Державну службу України з лікарських засобів та контролю за наркотиками: постанова Кабінету Міністрів України від 12.08.2015 № 647. Офіційний вісник України. 2015. № 72. Ст. 2354.
28. Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності: закон України від 05.04.2007 р. № 877-V. Відомості Верховної Ради України. 2007. № 29. Ст. 389.
29. Основи законодавства України про охорону здоров’я: закон України від 19.11.1992. № 2801-XII. Відомості Верховної Ради України. 1993. № 4. Ст. 9.