УДК 342.98(477)

Василенко Віктор,

заступник декана факультету № 5
Харківського національного університету
внутрішніх справ, кандидат юридичних наук, доцент

Анотація

У статті, спираючись на аналіз наукових поглядів вчених, узагальнено зарубіжний досвід діяльності поліцейських органів та окремі аспекти їх взаємодії із громадськістю. Висвітлено зарубіжні моделі організації та забезпечення ефективного громадського контролю за діяльністю поліцейських органів. Виокремлено найбільш позитивний зарубіжний досвід та виділено можливі шляхи його імплементації в межах сучасних національних правових реалій.

Ключові слова: громадський контроль, зарубіжний досвід, громадський контроль поліції, діяльність поліції зарубіжних країн. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Гула С. Здійснення громадського контролю у зарубіжних країнах. Юридична Україна. 2014. №1. С. 20–24.
2. Наливайко Л., Орєшкова А. Взаємодія інститутів громадянського суспільства та Національної поліції України: теоретико-правовий аспект. Evropsky politicky a pravni diskurz. 2016. Т. 3. Вип. 6. С. 81–86.
3. Ткаченко Р.О. Міжнародний досвід громадського контролю за діяльністю органів поліції. Науковий вісник публічного та приватного права. 2018. Випуск 4. Том 2. С.201-206.
4. Зарубіжний досвід організації взаємодії поліції з органами місцевого самоврядування в контексті децентралізації державної влади : наук.-метод. рек. / К.Л. Бугайчук, В.А.Гузь, І.О.Святокум, В.В.Чумак. Харків : Харк. нац. ун-т. внутр. справ. 2015. 44 с.
5. Раевский П.А., Пархоменко С.А. Организация правоохранительной системы в некоторых федеративных странах мира / Информационно-справачные материалы // Комитет гражданских инициатив. Фонд ИНДЕМ URL: https://komitetgi.ru/upload/iblock/538/538b9dcf40eca849375fa5f15da10d26.pdf
6. Об органах внутренних дел Республики Казахстан: закон от 23.04.2014 №1999-V. Официальный веб-портал законодательства Республики Казахстан. URL: https://online.zakon.kz/Document/?doc_id=31538985#pos=448;-16.
7. Об общественных советах: закон от 02.11.2015 №383-V // Официальный веб-портал законодательства Республики Казахстан. URL: https://online.zakon.kz/Document/?doc_id=36800092#pos=82;-39.
8. О полиции: федеральный закон от 07.02.2011 №3-ФЗ // Официальный веб-портал законодательства Российской Федерации «Консультант Плюс». URL: http://www.consultant.ru/document/cons_doc_LAW_110165/30d69a5f02dbc3803e311488adfb5e2562169aa0/.

УДК 342.9

Хайдер Саід Джіхад Аль-Саеді,

адвокат,
Місан, Республіка Ірак

Анотація

В даній науковій статті доводиться, що інститут дисциплінарної відповідальності державних службовців є самостійним інститутом права, що підтверджується наявність окремих ознакам правового інституту: однорідність фактичного змісту; юридична єдність (комплексність) норм; законодавча відособленість. Дисциплінарна відповідальність як самостійний вид юридичної відповідальності є важливим елементом у структурі правової системи країни, важливим чинником забезпечення трудової дисципліни та правопорядку.

Визначено, що інститут дисциплінарної відповідальності державних службовців – це відокремлена група правових норм, які регулюють однорідні суспільні відносини, що виникають в процесі притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності.

Автором аргументовано, що дисциплінарна відповідальність державних службовців є саме інститутом адміністративного права з наступних підстав: 1) є елементом адміністративно-юрисдикційного процесу; 2) є видом адміністративно-юрисдикційної діяльності компетентного суб’єкта публічної влади; 3) такі відносини урегульовані спеціальними нормами адміністративного законодавства; 4) склад дисциплінарного проступку має особливості, що вказують на управлінську складову; 5) у процесі дисциплінарного провадження вирішуються індивідуальні адміністративні справи; 6) під час дисциплінарного провадження може бути проведено низку юрисдикційних процедур: збір доказів, їх оцінка, фіксування порушень трудової дисципліни, проведення адміністративного розслідування тощо; 7) дисциплінарне провадження може бути пов’язане із застосуванням заходів адміністративного примусу та оформленням юрисдикційного акту; 8) носить публічно-правовий характер; 9) нормативною підставою є законодавство про державну службу; 10) характеризується спеціальним суб’єктом адміністративної відповідальності – державний службовець; 11) має особливий порядок реалізації дисциплінарного провадження державних службовців; 12) об’єктивною стороною дисциплінарного проступку є невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків або вчинення корупційного діяння.

Ключові слова: державний службовець, дисциплінарна відповідальність, дисциплінарний проступок, дисциплінарне стягнення, інститут адміністративного права.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник / За ред. В. В Копєйчикова. К.: Юрінком, 1997.
2. Нерсесянц В. С. Общая теорія права и государства: ученик. М.: Норма: Инфра. М., 2010.
3. Енгибарян Р. В., Краснов Ю. К. Теория государства и права. Учебное пособие, 2-е изд. , пересмотр. и доп. М.: Норма, 2010.
4. Алексеев С. С. Проблемы теории права. Основные вопросы общей теории социалистического права. Курс лекций в 2-х томах. Т. 1. Свердловск: Свердловский юридический институт, 1972. С. 139–140.
5. Гафурова О.В. Теоретико-правові підходи до визначення інституту соціального розвитку села. Часопис Київського університету права. 2012. № 2. С. 277-281.
6. Янюк Н. Дисциплінарна відповідальність державних службовців за Законом України «Про державну службу» (2015): правовий аналіз. Вісник Львівського університету. 2015. Вип. 62. С. 138–147.
7. Ківалов С.В., Біла-Тіунова Л.Р., Корнута Л.М. Адміністративна відповідальність державного службовця в Україні: питання теорії і правового регулювання : монографія. Одеса : Фенікс, 2013. 274 с.
8. Остапенко Л. О. Стан адміністративної відповідальності за порушення законодавства в галузі охорони праці в Україні. Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія: юридичні науки. 2015. № 824. С. 77–84.
9. Швець Н.О., Промський Є.І. Дисциплінарна відповідальність працівника за проектом Трудового кодексу України. Підприємництво, господарство і право. 2017. № 12. С. 126-131.
10. Корнута Л.М. Дисциплінарна відповідальність державного службовця в Україні : автореф. дис. … канд. юрид. наук. Одеса, 2013. 23 с.
11. Вапнярчук Н. М. Правове регулювання дисциплінарної відповідальності державних службовців в Україні: автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.05; Східноукр. нац. ун-т ім. В. Даля. Луганськ, 2010. 18 с.
12. Костюк В. Л. Стадії застосування дисциплінарної відповідальності: теоретико-правовий аспект. Часопис Національного університету "Острозька академія". Серія "Право". 2016. №1(13). URL: http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123456789/11328/Kostiuk_Stadii_zastosuvannia_dystsyplinarnoi_vidpovidalnosti.pdf?sequence=1&isAllowed=y
13. Павлович-Сенета Я.П., Леміш Н.Я. Теоретико-правова характеристика дисциплінарної відповідальності як різновиду юридичної відповідальності в Україні. The Journal of Eastern European Law / Журнал східноєвропейського права. 2019. № 63. С. 115-124. URL: http://dspace.lvduvs.edu.ua/bitstream/1234567890/2977/1/pavlovych-seneta_lepish_63.pdf
14. Панова И.В. Юридический процесс: монография / науч. ред. Н.М. Конин. Саратов, 1998. 117 с.
15. Застрожная O.K. Советский административный процесс. Воронеж: ВГУ, 1985. 100 с.

УДК 349.2

Соцький Артур Михайлович

кандидат юридичних наук, доцент,
в.о. завідувача кафедрою юриспруденції
Чернівецького інституту
Міжнародного гуманітарного університету

Анотація

У статті досліджується трактування поняття колективних трудових правовідносин у сфері праці, виокремлюються основні ознаки та їх види. Наводяться приклади обґрунтування даного поняття вченими-науковцями у сфері науки трудового права щодо поняття та ознак даних відносин. Розкривається сутність та зміст суб’єктів колективних трудових правовідносин. Аналізуються норми чинних нормативно-правових актів у сфері регулювання колективних трудових правовідносин, а саме: Закон України «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності» та Закон України «Про соціальний діалог в Україні».

Визначено, що колективними трудовими правовідносинами є врегульовані нормами трудового права вольові суспільні відносини, в рамках яких здійснюються колективні трудові права та виконуються кореспондуючі ним обов’язки їх суб’єктами відповідно до чинного трудового законодавства. Також у статті виокремлено, що критеріями для класифікації колективних трудових правовідносин є підхід щодо розмежування за суб’єктами, залежно від змісту колективних трудових правовідносин, а також залежно від рівня, на якому виникають і функціонують зазначені правовідносини.

Детально проаналізовано положення чинних нормативно-правових актів щодо вивчення суб’єктів колективних трудових правовідносин та зроблені підсумовуючі висновки.

Також, звернута увагу законодавця на доцільність внесення змін до Книги шостої «Колективні трудові відносини» проекту ТК України, а саме необхідністю доповнення даної Книги окремими статтями щодо визначення поняття, видів та суб’єктів колективних трудових відносин.

Визначено, що колективні трудові правовідносини видається доцільним визначити як врегульовані нормами трудового права вольові суспільні відносини, в рамках яких здійснюються колективні трудові права та виконуються кореспондуючі ним обов’язки їх суб’єктами відповідно до чинного трудового законодавства. Суб’єктами колективних трудових правовідносин є: сторони соціального діалогу та їх суб’єкти, як вони визначені у ст. 4 Закону України «Про соціальний діалог в Україні», організації профспілки, профспілкові органи, профспілкові представники, органи соціального діалогу, примирні органи з вирішення трудових спорів (конфліктів).

Ключові слова: трудові відносини, трудове право, форма трудового права, індивідуальні трудові правовідносини, трудовий договір. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. 5-те вид., перероб. і доп. К.: Знання, 2008. С. 54-76.
2. Гинцбург Л.Я. Социалистическое трудовое правоотношение. М.: Наука, 1977. С. 155-160.
3. Киселев И.Я. Сравнительное и международное трудовое право: Учебник для вузов. М.: Дело, 1999. 220 с.
4. Костюк В. Л. Правосуб’єктність у трудовому праві: проблеми теорії та практики : монографія. К. : Вид. Карпенко В. М., 2012. 464 с.
5. Лебедев В. М. Современное трудовое право (Опыт трудоправового компаративизма). Книга вторая / В.М. Лебедев, Е. Р. Воронкова, В. Г. Мельникова ; под ред. заслу. юриста РФ, чл.-кор. АН ВШ РФ, докт. юрид. наук, проф. В. М. Лебедева. М. : Статут, 2009. 192 с.
6. Мацюк А.Р. Трудовые правоотношения развитого социалистического общества. К.: Наукова думка, 1984. 280 с.
7. Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності: Закон України від 22 червня 2012 року № 5026-VI. Відомості Верховної Ради України. 2013 р. № 22. Ст. 216.
8. Про соціальний діалог в Україні: Закон України від 23 грудня 2010 року. Відомості Верховної Ради України. 2011 р. № 28. Ст. 255.
9. Современное трудовое право (Опыт трудоправового компаративизма). Книга вторая / [В.М. Лебедев, Е.Р. Воронова, В.Г. Мельникова] ; под ред. докт. юрид. наук, проф. В.М. Лебедева. М. : Статут, 2009. 192 с.
10. Трудовое право России: [учебник] под. ред. С. П. Маврина, Е.Б. Хохлова. 3-е изд., перераб. И доп. М.: Норма: ИНФРА-М, 2012. 608 с.
11. Чанишева Г.І. Види колективних трудових правовідносин. Правове життя сучасної України: матеріали Міжнар. наук. конф. проф.-викл. та аспірант. складу / відп. за вип. В. М. Дрьомін; НУ ОЮА, Півд. регіон. центр НАПрН України. Одеса: Фенікс, 2014. Т. 2. С. 433-435.
12. Чанишева Г.І. Поняття, предмет и джерела колективного трудового права. Підприємництво, господарство і право. Трудове право. 2, 2017. С. 95-99.

УДК 343.296

Крамар Руслана,

кандидат юридичних наук, доцент,
декан юридичного факультету
Львівського університету бізнесу та права
https://orcid.org/0000-0001-5086-9845

Анотація

У статті проаналізовані нормативно-правові та інституційні аспекти повернення активів, одержаних корупційним шляхом як складова притягнення особи до кримінальної відповідальності. У висновках зазначено, що сучасна система притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення корупційних та інших злочинів обов’язково має включати комплексну діяльність з повернення активів, одержаних злочинним шляхом. Така діяльність змістовно охоплює наступні операції: виявлення, розшук, арешт, управління і спеціальна конфіскація таких активів, а її суб’єктами є слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд і посадові особи АРМА. Аналіз правозастосовної практики у цій сфері дає змогу констатувати наявність низки проблемних питань, які вимагають ретельного наукового дослідження і практичного вирішення. Однак врегулювання діяльності АРМА є лише перший кроком у створенні моделі менеджменту арештованими активами. Уявляється, що ключовою метою появи нових державницьких функцій є пошук компромісу між балансом конституційних прав власника арештованого активу та публічним інтересом держави, шляхом провадження процедур управління арештованими активами, зокрема, з метою збереження їх економічної вартості. Важливим є здійснення якісної законопроектної та нормопроектної діяльності для підсилення адміністративно-правового потенціалу АРМА в майбутньому.

Ключові слова: корупція, активи, одержані від корупційних та інших злочинів, інституційне забезпечення, кримінальна відповідальність.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Публічний звіт Голови Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів про підсумки діяльності відомства у 2018 р. URL: https://arma.gov.ua/files/general/2019/02/25/20190225105244-44.pdf
2. Council Decision 2007/845/JHA, 2007, O. J. L 332/103. URL: http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/HTML/?uri=CELEX:32007D0845&from =EN
3. Закон України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» від 10 листопада 2015 року № 772-VIII. Відомості Верховної Ради (ВВР). 2016. № 1. Ст. 2.
4. Резнікова О.І., Липало Дж.А. Актуальні проблеми повернення активів, одержаних внаслідок вчинення злочинів, у кримінальному провадженні. Проблеми законності. 2018. Вип. 143. С. 202-216.
5. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012 р. № 4651-VI. Дата оновлення: 16.03.2018. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page
6. Власюк В. Пошук та повернення активів за законодавством України. Науковий часопис Національної академії прокуратури України. 2018. № 1. С. 20–29.
7. Звіт про діяльність Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів за 2018 р. URL: https://arma.gov.ua/files/general/2019/04/15/20190415170302-74.pdf
8. Буяджи Г. Історія формування та передумови виникнення Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. Підприємництво, господарство і право. 2018. № 3. С. 143–147.
9. Ухвала слідчого судді Солом’янського районного суду м. Києва від 29 березня 2018 р., судова справа № 760/7819/18. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/73531629
10. Ухвала слідчого судді Солом’янського районного суду м. Києва від 18 квітня 2018 р., судова справа № 760/10191/18. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/73564083
11. Ухвала Верховного Суду від 15 січня 2018 р., судова справа № 760/16341/17. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/71639619
12. Науково-практичний коментар до Кримінального процесуального кодексу України / заред. О. А. Банчука, Р. О. Куйбіди, М. І. Хавронюка. Київ, 2013. 1160 с.
13. Науково-практичний коментар Кримінального процесуального кодексу України: у 3-х т. / за ред. О. В. Стовби. Харків, 2013. Т. І. 528 с.

УДК 342.9

Піскунова Ольга Борисівна,

здобувач Науково-дослідного інституту
публічного права
e-mail: [email protected]

Анотація

В статті здійснено науковий аналіз наукових праць щодо системи суб’єктів, яких держава уповноважує вживати заходи із запобігання та протидії корупції. Під системою суб’єктів запобігання та виявлення корупції запропоновано розуміти відповідну ієрархію самостійних у підпорядкуванні органів, підрозділів та уповноважених осіб, які відповідно до норм діючого законодавства, реалізують єдину мету та наділені відповідною компетенцією щодо запобігання, протидії та виявлення корупції в Україні, а також застосування превентивних антикорупційних механізмів.

Зазначено, що система суб’єктів запобігання та виявлення корупції представлена розгалуженою системою органів публічної влади, які наділені різною за змістом компетенцією у сфері запобігання та виявлення корупції, але об’єднанні єдиною метою виявлення та недопущення проявам корупції в діяльності посадових і службових осіб публічної влади.

В цілому, уповноважені підрозділи (уповноважені особи) з питань запобігання та виявлення корупції займають особливе місце системі суб’єктів запобігання та виявлення корупції, діяльність яких врегульована нормами діючого законодавства, мають відповідну специфіку діяльності та реалізують заходи щодо запобігання корупційним правопорушенням та правопорушенням, пов’язаним з корупцією.

Ключові слова: система, суб’єкт, запобігання, протидія, виявлення, корупція, антикорупційна політика, антикорупційне законодавство, запобігання корупційним правопорушенням, уповноважені підрозділи (уповноважені особи) з питань запобігання та виявлення корупції. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Про Національну антикорупційну стратегію на 2011-2015 роки : Указ Президента України від 21.10.2011 № 1001/2011 URL : https://zakon.rada.gov.ua/go/1001/2011.
2. Воронін Я.Г. Дозвільна діяльність у нафтогазовому комплексі України: адміністративно-правові аспекти: дис. ... доктора юрид. наук: 12.00.07. Х., 2016. 486 с.
3. Джафарова О. В. Дозвільна діяльність органів публічної адміністрації в Україні: адміністративно-правові засади : дис. ... доктора юрид. наук : 12.00.07. Харків, 2015. 572 с.
4. Про Національну програму боротьби з корупцією : Указ Президента України від 10.04.1997 № 319/97 URL : https://zakon.rada.gov.ua/go/319/97.
5. Корупція – найбільша загроза національній безпеці України (опитування). URL : https://www.radiosvoboda.org/a/27400902.html.
6. Про основи національної безпеки України : Закон України від 19.06.2003 № 964-IV URL : https://zakon.rada.gov.ua/go/964-15.
7. Шатрава С.О. Адміністративно-правові засади запобігання корупції в органах Національної поліції України : дис. … доктора юрид. наук : 12.00.07. Харків, 2017. 439 с.
8. Про запобігання корупції : Закон України від 14.10.2014 № 1700-VII. URL : https://zakon.rada.gov.ua/go/1700-18.
9. Шатрава С. О. Місце та особливості функціонування органів Національної поліції України в системі суб’єктів протидії корупції. Visegrad Journal on Human Rights. 2016. № 4/1. С. 222-226.
10. Клеменчіч Г., Стусек Я., Гайка І. Спеціалізовані інституції з боротьби проти корупції :огляд моделей URL :https://www.oecd.org/corruption/acn/39972270.pdf.
11. Гвоздецький В.Д. Адміністративно-правові та організаційні засади запобігання і протидії корупції в Україні: дис. ... д-ра. юрид. наук: 12.00.07. Київ. 2014. 587 с.
12. Бездольний М. Ю. Адміністративно-правові засади діяльності органів внутрішніх справ щодо протидії корупції : автореф. дис. канд. юрид. наук : 12.00.07. Харків, 2009. 20 с.
13. Ростовська К.В. Адміністративно-правові основи державної антикорупційної політики в Україні : дис. ... доктора юрид. наук : 12.00.07. Дніпро, 2019. 504 с.
14. Ростовська К.В. Суб’єкти державної антикорупційної політики: поняття та підходи до класифікації. Право і суспільство. 2018. № 6. С. 165–169.
15. Про затвердження Положення про апарат Національного агентства з питань запобігання корупції та положень про самостійні структурні підрозділи апарату Національного агентства з питань запобігання корупції : рішення НА запобігання корупції 19.05.2016 № 1 URL : https://zakon.rada.gov.ua/go/v0001884-16.
16. Питання запобігання та виявлення корупції : Постанова Кабінету Міністрів України від 04.09.2013 № 706 URL : https://zakon.rada.gov.ua/go/706-2013-%D0%BF.