УДК 342.9
Фомічов Костянтин Сергійович,
кандидат юридичних наук, доцент,
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0003-2062-6441
Анотація
У статті досліджено окремі проблемні аспекти розвитку адміністративно-правового регулювання державної політики у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю.
Вказано що сучасний період розвитку Української держави як соціальної та правової тісно пов'язаний з постійним безперервним реформуванням всіх сфер суспільного життя, в тому числі спрямованим на оновлення та упорядкування адміністративно-правового регулювання у сфері формування та реалізації державної політики у сфері соціальної захищеності осіб з інвалідністю.
Констатовано що державою постійно розробляються національні стратегії, програми, концепції, тощо, які спрямовані на визначення напрямків удосконалення забезпечення реалізації прав і задоволення потреб осіб з інвалідністю.
З’ясовано загальний стан сучасного правового регулювання захисту прав осіб з інвалідністю. Окреслено причини та умови існування проблем такого регулювання. Зокрема, сьогодні соціальна сфера України має низку невирішених проблем, спричинених внаслідок відсутності чітких напрямів соціальної політики та економічно-політичної стабільності. Як результат спостерігається безробіття, глибоке соціальне розшарування, погіршення демографічної ситуації та умов життя населення загалом.
Визначено що розвиток адміністративно-правового регулювання державної політики у сфері соціальної захищеності осіб з інвалідністю об’єктивно пов’язаний із розвитком як інших галузей права, так й інших галузей науки в цілому – медицини, техніки, архітектури, психології, інформаційних технологій, тощо. Зазначене обумовлює необхідність дослідження не лише правових, але й неправових явищ у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю, що є однією із ознак її розвитку.
Вказано на необхідність створення дієвої публічної системи відповідних суб’єктів, що здатні належним чином формувати та реалізовувати державну політику у сфері соціальної захищеності осіб з інвалідністю.
Звернуто увагу на необхідність кодифікації законодавства у сфері соціального захисту прав осіб з інвалідністю. Розкрито напрямки за якими повинно здійснюватися удосконалення адміністративно-правового регулювання державної політики у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю.
Ключові слова: удосконалення, правове регулювання, державна політика у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю, особи з інвалідністю.
Повний текст статті:
Список використаних джерел:
1. Оксьом І.Г. Правове регулювання соціальної сфери: сучасний стан та напрями удосконалення. Публічне право. 2015. № 4 (20). С. 246-253.
2. Яковюк І.В. Соціальна держава: питання теорії і шляхи її становлення: дис. канд. юрид. наук. Х., 2000. С. 6-12.
3. Коханчук С.С. Адміністративно-правові засади взаємодії органів публічної адміністрації щодо забезпечення прав інвалідів: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07. ТНЕУ. Тернопіль. 2018. 265 с.
4. Мельник Л.М. Сутність та перспективи розвитку системи надання соціальних послуг малозахищеним верствам населення в Україні. Соціальна робота в Україні: основні напрями, проблеми та
перспективи розвитку: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Дніпропетровськ, 28 квітня 2016 р.). Д. ДНУ. 2016. С. 120–124.
5. Поспєлова Т.В., Орлова Н.С. Програмно-цільовий механізм державного регулювання соціальної сфери. Державне управління. Наукові праці. 2017. Вип. 278. Т. 290. С. 108–113.
6. Стеценко С.Г., Стеценко В.Ю., Сенюта І.Я. Медичне право України: підручник /за заг. ред. д. ю. н., проф. С.Г. Стеценка. К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність». 2008. 507 с.
7. Тарахонич Т.І. Ефективність правового регулювання (питання теорії). Часопис Київського університету права. 2010. № 2. С. 11–13.
8. Мельник В.П. Розвиток законодавства про соціальний захист осіб з інвалідністю в умовах незалежної української держави. Публічне право. 2015. № 2. С. 260-266.
9. Капітан О.І. Законодавче гарантування соціальних прав людини як основа формування правової держави. Європейські перспективи. 2018. № 1. С. 197–200.
10. Паровишнік О.В. Адміністративно-правовий статус інваліда. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2014. Серія Право. Випуск 27. Том 2. С. 169-173.
11. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 21.03.2014 р. URL: https://cutt.ly/XwjVhNfA
12. Крюков О.І. Соціальна забезпеченість населення як чинник побудови соціальної держави: Україна та європейський досвід. Державне будівництво. 2009. № 2. С. 5-9.
УДК 342.9
Фомічов Костянтин Сергійович,
кандидат юридичних наук, доцент
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0003-2062-6441
Анотація
У статті досліджено міжнародні стандарти соціального захисту осіб з інвалідністю. Актуалізовано питання адаптації міжнародних стандартів їх соціального захисту у національну правову
систему.
Розкрито поняття та ознаки таких стандартів. З’ясовано загальний стан сучасного правового регулювання захисту прав осіб з інвалідністю. Досліджено загальні міжнародні ати у сфері прав людини в частині закріплення прав осіб з інвалідністю. Проаналізовано зміст основних спеціальних міжнародних актів у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю.
Констатовано, що важливим інструментом забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю є наявність належного правового регулювання.
Вказано що міжнародні стандарти соціального захисту осіб з інвалідністю пройшли тривалий шлях розвитку, і навіть сьогодні міжнародно-правові акти підкреслюють динамічний характер вимог до соціального захисту таких осіб. Загальність та універсальність правових вимог міжнародних стандартів соціального захисту осіб з інвалідністю не є їх недоліком, а означає їх всеосяжний та всеохоплюючий характер, що вимагає від держав належної їх конкретизації у національному законодавстві.
Розкрито напрямки за якими повинно здійснюватися удосконалення адміністративно-правового регулювання державної політики у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю.
Визначено що Адміністративно-правове регулювання державної політики у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю в Україні ввійшло в новий етап свого розвитку, який пов'язаний з новим соціогуманним поглядом на осіб з інвалідності. Наявні проблемні аспекти в такому регулюванні існують внаслідок невідповідності декларативних принципів державної політики у цій сфері реальному їх втіленню у життя. Українській державі ще потрібно змінити підходи до визначення адміністративно-правового регулювання у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю в таких
напрямках як: забезпечення належного рівня соціального добробуту людей; зміна концепції соціального захисту осіб з інвалідності саме в гуманістичному руслі, що закріплено у відповідних міжнародних правових документах.
Ключові слова: міжнародні стандарти, удосконалення, правове регулювання, державна політика у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю, особи з інвалідністю.
Повний текст статті:
Список використаних джерел:
1. Оксьом І.Г. Правове регулювання соціальної сфери: сучасний стан та напрями удосконалення. Публічне право. 2015. № 4 (20). С. 246-253.
2. Коханчук С.С. Адміністративно-правові засади взаємодії органів публічної адміністрації щодо забезпечення прав інвалідів: дис. … канд.. юрид. наук: 12.00.07. ТНЕУ. Тернопіль. 2018. 265 с.
3. Кондратєв Я.Ю., Римаренко Ю.І. Приватне життя і поліція. Концептуальні підходи. Теорія та практика: [довідникове видання]. К. КНТ. 2006. 740 с.
4. Рабінович П., Венецька О. Міжнародні стандарти прав людини: загальні ознаки, класифікація. Вісник Академії правових наук України. 2012. № 4. С. 18-28.
5. Кондратенко В.М. Міжнародні стандарти у сфері державного забезпечення прав і свобод осіб з інвалідністю. Альманах міжнародного права. 2017. Вип. 15. С. 51-57.
6. Маринець В.С. Конвенція ООН про права інвалідів та її вплив на українське законодавство у сфері соціального захисту осіб з порушенням слуху. Держава і право. 2012. Вип. 56. С. 506-515.
7. Конвенція про права осіб з інвалідністю (Конвенція про права інвалідів) ООН 13.12.2006 року. URL: https://cutt.ly/ZwjC8nwh
8. Іпатов А.В., Ханюкова І.Я. Поняття інвалідності і аспекті сучасного міжнародного права. Український вісник медико-соціальної експертизи. № 3. 2015. С. 15-21.
9. Мельник Л.М. Сутність та перспективи розвитку системи надання соціальних послуг малозахищеним верствам населення в Україні. Соціальна робота в Україні: основні напрями, проблеми та
перспективи розвитку: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Дніпропетровськ, 28 квітня 2016 р.). Д. ДНУ. 2016. С. 120–124.
10. Тарахонич Т.І. Ефективність правового регулювання (питання теорії). Часопис Київського університету права. 2010. № 2. С. 11-13.
11. Крюков О.І. Соціальна забезпеченість населення як чинник побудови соціальної держави: Україна та європейський досвід. Державне будівництво. 2009. № 2. С. 5-9.
УДК 340.01; 340.12; 34.01-027.21(092)
Омельчук Олег Миколайович,
ректор Хмельницького університету управління та права
імені Леоніда Юзькова, доктор юридичних наук, професор
https://orcid.org/0000-0000-0003-380Х
Бліхар В’ячеслав Степанович,
доктор філософських наук, професор кафедри соціально-поведінкових,
гуманітарних наук та економічної безпеки
Львівського державного університету внутрішніх справ
https://orcid.org/0000-0001-7545-9009
Анотація
У статті в межах теорії юридичної аргументації досліджується правове рішення як результат застосування загальної правової норми. Актуалізується питання формування норм для вирішення як кваліфіковане (зовнішнє) виправдання правового рішення. Зазначено, що виправдання загальної правової норми, слід називати, на противагу внутрішньому виправданню, зовнішнім виправданням (опозиція внутрішнє/зовнішнє виправдання пропонується Є. Врублевські, а використовується Р. Алексі). Зовнішнє виправдання правової норми – кваліфіковане виправдання, що
ґрунтується на загальних практичних аргументах, застосування яких потребує вільної суддівської оцінки. Результатом зовнішнього, або кваліфікованого виправдання правової норми є формування правової норми, яке згідно концепції Є. Ерліха йменується «нормою для вирішення» (Entscheidungsnorm). Актуалізовано експлікацію формування норм для вирішення в процесі зовнішнього (кваліфікованого) виправдання правового рішення. Визначено питання: що таке зовнішнє виправдання правового рішення та як функціонують норми для вирішення в процесі кваліфікованого виправдання правового рішення. Охарактеризовано юриспруденцію оцінок як поєднання аксіологічних практичних понять і нормативного виміру права, а юриспруденцію інтересів – антропологічних, переважно телеологічних, практичних понять, і емпіричного виміру права. Встановлено, що під зовнішнім виправданням правового рішення слід розуміти процес обґрунтування правового рішення у формі зважування принципів, інтересів та запитів. В межах риторичної традиції в результаті кваліфікованого
виправдання правового рішення задовольняється вимога права на справедливість. Норми для вирішення виконують в процесі кваліфікованого виправдання правового рішення функцію дефінітивних (остаточних) норм.
Ключові слова: норми для вирішення, теорія норм, юридична методологія, теорія юридичної аргументації, теорія юриспруденція оцінок, теорія юриспруденції інтересів, принцип пропорційності, виправдання і обґрунтування, Є. Ерліх, Р. Алексі.
Повний текст статті:
Список використаних джерел:
1. Bydlinski F. Juristische Methodenlehre und Rechtsbegriff. New York : Springer, 1991. 671 s.
2. Rückert J. Methodik des Zivilrechts - von Savigny bis Teubner. Baden-Baden : Nomos, 2017. 659 s.
3. Kreuzbauer G. Der Juristische Streit. Recht zwischen Rhetorik, Argumentation und Dogmatik. Stuttgart : Steiner, 2004. 166 s.
4. Alexy R. Hauptelemente einer Theorie der Doppelnatur des Rechts. Archiv fur Rechts- und Sozialphilosophie. 2009. Bd. 95. S. 151-166.
5. Alexy R. Theorie der Grundrechte. Baden-Baden : Nomos-Verlagsgesellschaft, 1985. 548 s.
6. Alexy R. On balancing and subsumption: A structural comparison. Ratio Juris. 2003. Vol. 16. Iss. 4. P. 433-449.
7. Alexy R. Juristische Interpretation. Recht, Vernunft, Diskurs : Studien zur Rechtsphilosophie. Frankfurt am Main, 1995. P. 71-92.
8. Alexy R. Die logische Analyse juristischer Entscheidungen. ain, 1995. P. 13-51.
9. Alexy R. Theorie der juristischen ArgumentatiRecht, Vernunft, Diskurs : Studien zur Rechtsphilosophie. Frankfurt am Mon. Die Theorie des rationalen Diskurses als Theorie der juristischen Begründung. Frankfurt am Main : Suhrkamp, 1991. 435 s.
10. Joerden J. C. Logik im Recht. Grundlagen und Anwendungsbeispiele. Berlin : Springer, 2018. 371 s.
11. Rüssmann H. Möglichkeit und Grenzen der Gesetzesbindung. Elemente einer juristischen Begründungslehre. Baden-Baden, 2003. P. 135-154.
12. Ehrlich E. Die juristische Logik. Tübingen : Mohr, 1918. 337 s.
13. Larenz K. Methodenlehre der Rechtswissenschaft. Berlin etc. : Springer, 1991. 494 s.
14. Riehm T. Abwagungsentscheidungen in der praktischen Rechtsanwendung. Argumentation, Beweis, Wertung. Munchen : Beck, 2006. 281 s.
15. Rüthers B. Rechtstheorie und Juristische Methodenlehre. München : C.H. Beck, 2022. 627 s.
16. Fischer C. Topoi verdeckter Rechtsfortbildungen im Zivilrecht. Tübingen : Mohr Siebeck, 2007. 611 s.
17. Stammler R. Die Lehre von dem richtigen Rechte. Berlin : Guttentag, 1902. 647 s.
18. Alexy R. Recht und Richtigkeit. The reasonable as rational? On legal argumentation and justification ; Festschrift for Aulis Aarnio / ed. by Werner Krawietz. Berlin, 2000. P. 3-19.
19. Савчук В. Г. Ерліхівські норми для вирішення з погляду нотаріуса : до питання термінології. Ерліхівський журнал. Випуск 3. Чернівці : Чернівецький національний університет, 2019. С. 46-51.
20. Ehrlich E. Grundlegung der Soziologie des Rechts. Munchen Leipzig : Duncker & Humblot, 1913. 409 s.
УДК 340.01; 34.01-027.21(092); 340.12
Вдовічен Віталій Анатолійович,
доктор юридичних наук, доцент кафедри публічного права
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
e-mail: [email protected]
https://orcid.org/0000-0002-4496-6435
Анотація
У статті констатовано, що здобутком соціологічної юриспруденції XIX – XX ст.ст. є формування поняття зважування інтересів, яке у формі зважування принципів стало складовою принципу пропорційності. Елементомзважування інтересів і зважування принципів є поняття норм для вирішення, докладний розгляд якого здійснив у своїх працях Є. Ерліх. Так порушується проблема про співвідношення таких норм, з одного боку, і юридичної теорії зважування інтересів і/або принципів, з іншого.
Здійснено ретроспективний аналіз теорії зважування, охарактеризовано особливості зважування інтересів як антропологічного та деонтологічного поняття, визначено функціональну роль норми для вирішення в структурі принципу пропорційності.
Зазначено, що юридична теорія зважування виникає в ранній соціологічній юриспруденції, представленій Ф.Гекком (юриспруденція інтересів), Е. Штампе (рух вільного права) та Є. Ерліхом (норми для вирішення). Сучасна юридична теорія зважування розроблена Р. Алексі у формі теорії зважування принципів як велінь оптимізації. Наголошено, що норми для вирішення функціонують в процесі зважування інтересів як антропологічне та деонтологічне практичне поняття. Встановлено, що норми для вирішення є результатом зважування інтересів і/або принципів, постають важливим елементом принципу пропорційності, а саме в юридичній його частині.
Ключові слова: теорія юридичної аргументації, юридична методологія, Є. Ерліх, Р. Алексі, юридична теорія зважування, теорія норм, принцип пропорційності.
Повний текст статті:
Список використаних джерел:
1. Ehrlich E. Grundlegung der Soziologie des Rechts. Munchen ; Leipzig : Duncker & Humblot, 1913. 409 s.
2. Ehrlich E. Die juristische Logik. Tübingen : Mohr, 1918. 337 s.
3. Alexy R. Theorie der juristischen Argumentation. Die Theorie des rationalen Diskurses als Theorie der juristischen Begründung. Frankfurt am Main : Suhrkamp, 1991. 435 s.
4. Alexy R. Die logische Analyse juristischer Entscheidungen. Recht, Vernunft, Diskurs : Studien zur Rechtsphilosophie. Frankfurt am Main, 1995. P. 13-51.
5. Alexy R. Die Gewichtsformel. Gedächtnisschrift für Jürgen Sonnenschein : 22. Januar 1938 bis 6. Dezember 2000 / Jickeli, Joachim. Berlin, 2003. P. 771-792.
6. Уварова О. О. Принципи права у правозастосуванні : загальнотеоретична характеристика : монографія. Харків : Друкарня МАДРИД, 2012. 196 с.
7. Марчук В. П. «Свободное право» в буржуазной юриспруденции Критика концепций Е. Эрлиха. Киев : «Вища школа» : Изд-во при Киев. гос. ун-те, 1977, 167 с.
8. Alexy R. Die absolute und die relative Dimension der Grundrechte. European Constitutionalism in the Context of Judicial Dialogue. Prag, 2016. Pp. 74-86.
9. Погребняк С. П. Принцип пропорційності в українській юридичній практиці та практиці ЄСПЛ. Правове забезпечення ефективного виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини : збірник наук. cтатей Міжнар. наук.-практ. конф. (Одеса, 15 вересня 2012 р.). Одеса : Фенікс, 2012. С. 294-310.
10. Rückert J. Abwägung - die juristische Karriere eines unjuristischen Begriffs oder: Normenstrenge und Abwägung im Funktionswandel. JuristenZeitung. 2011. 66. Jahrg., Nr. 19. Р. 913-923.
11. Alexy R. Grundrechte und Verhältnismäßigkeit. Die Freiheit des Menschen in Kommune, Staat und Europa : Festschrift für Edzard Schmidt-Jortzig / Schliesky, Utz. Heidelberg, 2011. 2011. Р. 3-15.
12. Riebschlager K. Die Freirechtsbewegung zur Entwicklung einer soziologischen Rechtsschule. Berlin : Duncker & Humblot, 1968. 124 s.
13. Dombek B. Das Verhältnis der Tübinger Schule zur deutschen Rechtssoziologie, 1969. 99 s.
14. Vogl S. Soziale Gesetzgebungspolitik, freie Rechtsfindung und soziologische Rechtswissenschaft bei Eugen Ehrlich. Baden-Baden : Nomos-Verl.-Ges., 2003. 396 s.
15. Rückert J. Methodik des Zivilrechts - von Savigny bis Teubner. Baden-Baden : Nomos, 2017. 659 s.
16. Rückert J. Savignys Hermeneutik Kernstück einer Jurisprudenz ohne Pathologie. Theorie der Interpretation vom Humanismus bis zur Romantik - Rechtswissenschaft, Philosophie, Theologie : Beiträge zu einem interdisziplinären Symposion in Tübingen, 29. September bis 1. Oktober 1999 / Jan Schröder (Hg.). Stuttgart, 2001. P. 287-327.
17. Alexy R. On balancing and subsumption: A structural comparison. Ratio Juris. 2003. Vol. 16. Iss. 4. P. 433-449.
18. Stück H. Subsumtion und Abwägung. ARSP: Archiv für Rechts- und Sozialphilosophie / Archives for Philosophy of Law and Social Philosophy. 1998. vol. 84. No. 3. P. 405-419.
19. Ehrlich E. Freie Rechtsfindung und freie Rechtswissenschaft : Vortrag gehalten in d. Jur. Ges. in Wien am 4. Maerz 1903. Leipzig : Hirschfeld, 1903. 40 s.
20. Kantorowicz H. Der Kampf um die Rechtswissenschaft. Heidelberg : Winter, 1906. 50 s.
21. Stampe E. Rechtsfindung durch Konstruktion. Deutsche Juristen-Zeitung. 1905. Jg. 10. P. 417/418 - 419/420.
22. Stampe E. Rechtsfindung durch Interessenwägung. Deutsche Juristen-Zeitung. 1905. Jg. 10. P. 713/714 - 717/718.
23. Stampe E. Gesetz und Richtermacht. Deutsche Juristen-Zeitung. 1905. Jg. 10. P. 1017/1018 - 1019/1020.
24. Heck P. Interessenjurisprudenz und Gesetzestreue. DJZ. 1905. P. 1140-1142.
25. Alexy R. Theorie der Grundrechte. Baden-Baden : Nomos-Verlagsgesellschaft, 1985. 548 s.
26. Larenz K. Methodische Aspekte der «Güterabwägung». Festschrift für Ernst Klingmüller. Karlsruhe : Verl. Versicherungswirtschaft, 1974. Р. 235-248.
27. Riehm T. Abwagungsentscheidungen in der praktischen Rechtsanwendung. Argumentation, Beweis, Wertung. Munchen : Beck, 2006. 281 s.
28. Larenz K. Methodenlehre der Rechtswissenschaft. Berlin etc. : Springer, 1991. 494 s.
29. Fischer C. Topoi verdeckter Rechtsfortbildungen im Zivilrecht. Tübingen : Mohr Siebeck, 2007. 611 s.
30. Clérico L., Sieckmann J.-R. Grundrechte, Prinzipien und Argumentation : Studien zur Rechtstheorie Robert Alexys. Baden-Baden, 2009. P. 21-38.
31. Alexy R. Ideales Sollen und Optimierung. Rechtsstaatliches Strafrecht : Festschrift für Ulfrid Neumann zum 70. Geburtstag / Saliger, Frank. Heidelberg, 2017. P. 17-30.
УДК 342.9
Черкасський Руслан Анатолійович,
кандидат наук з державного управління
https://orcid.org/0000-0003-1206-7774
Анотація
Акцентовано увагу на тому, що теоретико-юридичні джерела пропонують велику кількість інтерпретацій поняття «протидія злочинності», які варіюються від соціально орієнтованих позицій, до комплексних, в яких ця категорія охарактеризована як система заходів економічного, політичного та іншого характеру. В багатьох дефініціях вчені допускають досить суттєву помилку, вказуючи про повне або часткове співвідношення протидії із запобіганням. Підкреслено, що саме внаслідок цього існує проблема «перенасиченості» наукової літератури трактуваннями, які наділяють категорію протидії різними векторами реалізації, багато з яких їй не притаманні.
Доведено, що протидія злочинності має не соціальну, а практично-правову орієнтацію, яка передбачає роботу з особами, які причетні до злочинної діяльності та її результатами, що, в свою чергу, дає місце для використання державного примусу.
Констатовано, що згідно із широким розумінням, протидія злочинності – це діяльність уповноважених законодавством України суб’єктів, яка спрямована на припинення, боротьбу із злочинами, викриття осіб, які причетні до їх вчинення, забезпечення притягнення останніх до встановленої законом юридичної відповідальності, а також відновлення порушених суспільно-небезпечними діяннями людських прав і свобод. Аргументовано, що у вузькому розумінні протидія злочинності являє собою сукупність заходів, засобів та методів, що реалізуються в діяльності спеціально уповноважених законодавством суб’єктів з метою: припинення злочинів; викриття осіб, що їх вчиняють; притягнення таких осіб до відповідальності; виправлення негативних наслідків скоєних злочинів.
Наголошено, що запобігання та протидія злочинності є двома сторонами правоохоронного впливу, через що за своєю сутністю та змістом доповнюють одне одного і, у зв’язку з цим, мають єдину систему суб’єктів та правових засад. Адже, якісне запобігання злочинності суттєво полегшує процес протидій їй, а також забезпечення невідворотності покарання для всіх, хто причетний до скоєння суспільно-небезпечних діянь.
Ключові слова: протидія злочинності, запобігання злочинності, злочини, правоохоронна діяльність.
Повний текст статті:
Список використаних джерел:
- Курс кримінології : Загальна частина : [підручник] / за заг. ред. док. юрид. наук, проф. О. Джужи ; відп. ред. Я. Кондратьєв : у 2 кн. Кн. 1 : Заг. част. К. : Юрінком Інтер, 2001. 352 с.
- Щедрін Н.В. Основи загальної теорії запобігання злочинності. Навчальний посібник. Красноярськ, 1999. 142 с.
- Словник української мови : в 11 т. К. : Наукова думка, 1971. Т. 1. 799 c.
- Толковый словарь русского языка Сост. Г.О. Винокур, Б.А. Ларин, Д.Н. Ушакова. М., Гос. ин-т “Сов. энциклопедия”, 1935. Т. 1. 1562 с.
- Протидія корупційній злочинності в Україні: навч. посібник / [Ю.І. Дмитрик, Д.І. Йосифович, І.В. Красницький, С.І. Мельник, Є.В. Пряхін, С.В. Якимова]; за заг. ред. І.В. Красницького. Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2010. 308 с.
- Кримінологія. Загальна частина. Навч. посібник. / Кол. авторів Блага А.Б., Богатирьов І.Г., Давиденко Л.М. та ін. за заг. ред. Бандурки О.М. Харків. Вид. ХНУВС, 2011. С. 176.
- Бандурка О.М., Литвинов О.М. Протидія злочинності та профілактика злочинів: Монограф. Х., 2011. 342 с.
- Воронін Ю.А., Майоров А.В. Теоретичні основи формування системи протидії злочинності у Росії // Ю.А. Воронін, А.В. Майоров / Кримінологічний журнал БДУЕП 2013. № 1. С. 7-14.
- Пономарьов А.І. Організована злочинність: особливості протидії на федеральному та регіональному рівнях: монографія [під ред. Н.А. Лопашенка]. М.: Юрлітінформ, 2010. 184 с.
- Кицюк В.П. Кримінологічні засади діяльності суду у сфері протидії злочинності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / В.П. Кицюк. Харків, 2013. 19 с.
- Енікєєв З.Д. Проблеми протидії злочинності за сучасних умов: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 16-17 жовтня 2003р. Частина I. - Уфа: РІО БашГУ, 2003. 280 с
- Лєшукова І. Кримінально-процесуальні проблеми взаємодії правоохоронних органів України з правоохоронними органами країн СНД у боротьбі зі злочинними співтовариствами // Підприємництво, господарство і право. 2003. № 3. С. 129-134.