УДК 347.9

Падалка Марія Анатоліївна,

Юрисконсульт юридичного відділу

ДВНЗ «Київський національний економічнийуніверситет імені Вадима Гетьмана»

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0002-2036-6072

Анотація

У даній статті розкрито питання медіації в міжнародному праві Автором акцентовано увагу на перевагах даного інституту. Визначено поняття «медіації», виокремлено її види.

Особливу увагу приділено розкриттю питання медіації в міжнародному законодавстві та міжнародній правозастосовній практиці.

Автором запропоновано під медіацією розуміти спосіб позасудового урегулювання спору, що виникає між сторонами конфлікту, використовуючи всі можливі юридичні інструменти з метою знаходження компромісі між його сторонами для вирішення предмету міжнародного спору.

До видів медіації віднесено: від характеру – владна (імперативна) та консультативна (догорівна); залежно від масштабів: внутрішня та міжнародна; залежно від сторін спору: суб’єкти нерезиденти, юридичні особи, держави; залежно від статусу медіатора: фізична особа, політичний діяч, держави; залежно від кількості медіаторів при вирішенні міжнародного спору: одноособові та колективні.

Медіація як інституціональне поняття складається з чотирьох основних сегментів: медіатор, сторони міжнародного конфлікту, предмет міжнародного спору та результати, тобто юридичне оформлення домовленостей у формі мирного договору між сторонами міжнародного конфлікту.

Процес медіації зазвичай проходить у три фази. На етапі вступу медіатор і сторони встановлюють основні правила процесу, а сторони викладають свої вимоги та точки зору. На другому етапі медіатор і залучені сторони поглиблено обговорюють проблему та намагаються знайти її рішення. Потім є третій завершальний етап, на якому сторони приймають рішення щодо рішення, погоджуються з ним, і для цього складається проект резолюції із зазначенням результатів медіації. Медіація може допомогти залагодити суперечки та зменшити агресію та ворожнечу між залученими сторонами. Медіатори можуть відігравати неоціненну роль, якщо сторони бажають прийняти рішення шляхом переговорів. Медіація є гнучкою та консенсусною технікою, за якої нейтральний механізм допомагає сторонам досягти врегулювання спору шляхом переговорів. Сторони контролюють рішення про врегулювання спору та умови укладання мирного договору.

Ключові слова: медіація, міжнародний спір, мирний договір, міжнародне право, міжнародні відносини.

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Статут Організації Об’єднаних Націй був підписаний 26 червня 1945 року в Сан-Франциско на заключному засіданні Конференції Об’єднаних Націй зі створення Міжнародної Організації та набув чинності 24 жовтня 1945 року. URL: https://unic.un.org/aroundworld/unics/common/documents/publications/uncharter/UN%20Charter_Ukrainian.pdf
2. Christian Djeffa Mediation in international law: mapping its specifics for comparison. URL: https://mediatum.ub.tum.de/doc/1584500/1584500.pdf
3. Loraleigh Keashly and Ronald J Fisher, ‘A Contingency Perspective on Conflict Interventions: Theoretical and Practical Considerations’ in Jacob Bercovitch (ed), Resolving international conflicts: The theory and practice of mediation (Lynne Rienner Publishers 1996) 241.
4. International Relations. URL: https://www.britannica.com/topic/mediation-international-relations
5. Jacob Bercovitch, ‘Mediation and Conflict Resolution’ in Jacob Bercovitch, Victor Kremenyuk and William Zartman I (eds), The Sage Handbook of conflict resolution (SAGE 2007). Р. 347.
6. Role of mediation in international disputes. URL: https://blog.ipleaders.in/role-of-mediation-in-international-disputes/
7. Bercovitch, J., Anagnoson, J.T., Wille, D., ‘Some Conceptual Issues and Empirical Trends in the Study of Successful Mediation in International Relations.
8. Maria Carmelina Londoño Lazaro The effectiveness of international mediation - The current debate. URL: https://www.redalyc.org/pdf/824/82400210.pdf

 УДК 343.627:347 (477)

Манжула Андрій Анатолійович,

доктор юридичних наук, професор,

професор кафедри права та правоохоронної діяльності

Центральноукраїнського державного педагогічногоуніверситету імені Володимира Винниченка

https://orcid.org/0000-0003-4662-9376

Анотація

У статті досліджено проблеми визначення суб’єктів адміністративно-правового реагування на вчинення домашнього насильства. Узагальнені результати теоретичних досліджень щодо суб’єктів адміністративного права у сфері протидії домашнього насильства. Наголошено, що суб’єкт адміністративного права у сфері протидії домашнього насильства – це фізична чи юридична особа, яка наділена сукупністю адміністративних прав і обов’язків, що зафіксовані в адміністративно-правових нормах, володіє правосуб’єктністю у сфері захисту прав та відстоювання інтересів осіб, які страждають або можуть постраждати від цього негативного соціального явища.

Зазначено, що законодавець відносить до кола суб’єктів, здійснюючих заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насиллю: спеціально уповноважені органи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству; інші органи та установи, на які покладаються функції із здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству; загальні та спеціалізовані служби підтримки постраждалих осіб; громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах.

Визначено, що механізм взаємодії уповноважених суб'єктів у сфері протидії домашньому насильству спрямований на забезпечення комплексного інтегрованого підходу до подолання насильства та сприяння реалізації прав осіб, постраждалих від домашнього насильства, насильству за ознакою статі шляхом запобігання насильству, ефективне реагування на факти насильства, надання допомоги та захисту постраждалим особам, забезпечення відшкодування заподіяної шкоди, належного розслідування фактів насильства та притягнення кривдників до передбаченої законом відповідальності.

Ключові слова: домашнє насильство, протидія, суб'єкти, заходи протидії, запобігання, місцеве самоврядування, публічна адміністрація 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Мацелик Т.О. Суб’єкти адміністративного права: поняття та система. Видавництво Національного університету державної податкової служби України, 2013. 342 с.
2. Легенька М. Суб’єкти адміністративно-правового реагування на вчинення домашнього насильства та їх повноваження. Підприємництво, господарство і право. 2019/1. № 3. С. 153–159.
3. Про запобігання та протидію домашньому насильству: Закон України від 07.12.2017 № 2229-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2229-19
4. Horbach-Kudria I. The entities authorized to apply special measures to prevent domestic violence. Державне регулювання суспільних відносин: розвиток законодавства та проблеми правозастосування : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 8–9 лип. 2016 р.). Київ, 2016. С. 98–101.
5. Про Національну поліцію України : Закон України від 2 лип. 2015 р. № 580-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/580-196.
6. Про затвердження Порядку взаємодії суб‟єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі : постанова Кабінету Міністрів України від 22 серп. 2018 р. № 658. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/658-2018-%D0%BF#Text7.
7. Про затвердження Порядку взяття на профілактичний облік, проведення профілактичної роботи та зняття з профілактичного обліку кривдника уповноваженим підрозділом органу Національної поліції України : наказ Міністерства внутрішніх справ України від 25 лют. 2019 р. № 124. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0270-19.8.
8. Про затвердження Порядку проведення оцінки ризиків вчинення домашнього насильства : наказ Міністерства соціальної політики України та Міністерства внутрішніх справ України від 13 берез. 2019 р. № 369/180. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0333-19.9.
9. Гусєва К. А., Горбач-Кудря І. А. Особливості кваліфікації психологічного домашнього насильства у практичній діяльності превентивних підрозділів Національної поліції України. Часопис Київського університету права. 2019. № 1. С. 233–236 

УДК 342.951:314.151.3-054.73](477)

Чумак Володимир Валентинович,

доктор юридичних наук, професор, професор

кафедри державно-правових дисциплін юридичного факультету

Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0002-6171-2250

Іванцов Володимир Олександрович,

кандидат юридичних наук, доцент,

заступник декана факультету № 5

Харківського національного університету внутрішніх справ

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0002-2904-0466

Анотація

У статті досліджено особливості правового регулювання статусу біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту в Україні. Встановлено сутність категорії «правове регулювання статусу біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту в Україні». Наголошено, що питання, пов'язані з біженцями та особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту, регулюються Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», іншими нормативно-правовими актами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Підкреслено, що правовий інститут державної служби щодо біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту має комплексний характер і охоплює правові норми різних галузей національного права.

Ключові слова: особливості, правове регулювання, статус, захист, особи без громадянства, права біженців, судова практика, корупція, котрабанда товарів, доступ до правосуддя, Європейський суд з прав людини. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Нижник Н.Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе. К.: НАН Украины, Институт государства и права, 1995. 206 с.
2. Кравцова Т. Правова природа державного регулювання підприємницької діяльності. Підприємництво, господарство і право. 2003. № 8. С.3-6.
3. Даль В.И. Толковый словарь русского языка. Современная версия. М. : ЗАО Изд-во ЭКСМО-Пресс, 1999. 736 с.
4. Словник синонімів української мови : в 2.т. / А.А. Бурячок, Г.М. Гнатюк, С.І. Головощук та ін. К. : Наукова думка, 1999-2000. Т.2. 954 с.
5. Гуляєвська Г.Ю. Організаційно-правові аспекти державного регулювання нотаріальної діяльності в Україні: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07. Запоріжжя: Запорізький державний університет. 2004. 205 с.
6. Добровольська В.В. Правові засади державного регулювання підприємницької діяльності в Україні: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.04. Одеса: Одеська національна юридична академія. 2007. 226 с.
7. Щебликіна І.О., Грибова Д.В. Основи менеджменту: навчальний посібник з дисципліни. Мелітополь : Вид. буд. Мелітоп. міськ. друк., 2015. 479 c.
8. Burbykaa M.M., Klochko A.N., Reznik O.N., (2016) Coordinating Activity of the Prosecutor's Office in the Sphere of Criminality Prevention of Ukraine. International Journal Of Environmental & Science Education11, (18) pp, 11931-11941.
9. Головкин Р.Б. Правовое и моральное регулирование частной жизни в современной России: дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.01. Нижний Новгород. 2005.
10. Великий енциклопедичний юридичний словник / За ред. акад. НАН України Ю.С. Шемшученка. 2-е вид., переробл. і доповн. К.: Вид-во «Юридична думка», 2012. 1020 с.
11. Бевз С.І. Поняття та елементи механізму адміністративно-правового регулювання державного управління господарською діяльністю. Прикарпатський юридичний вісник. 2018. Випуск 4(25). С.43 47.
12. Алексеев С.С. Общая теория права. М.: Юр.лит-ра. 1982.
13. Скакун О. Ф. Теорія держави і права : [підручник] / пер. з рос. Х. : Консум, 2001. 656 с.
14. Черданцев А.Ф. Теория государства и права: Учебник. М.: Юрайт, 2000. 432 с.
15. Попов С.В. Правовий механізм реалізації конституційного права на працю в сучасних умовах: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05. Луганськ: Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. 2010. 416 с.
16. Лукашук И.И. Механизм международно-правового регулирования. К. : Вища школа, 1980. С. 62.
17. Дюрягин И. Я. Право и управление. М. : Юрид. лит, 1981. 168 с.
18. Подорожній Є.Ю. Особливості юридичної відповідальності у трудовому праві України: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05. Харків: Харківський національний університет внутрішніх справ. 2016.426 с.
19. Вележев С.М. Нормативность и казуальность права: дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.01. СПб.: Санкт-Петербургский университет МВД России. 2005. 339 с.
20. Сырых В.М. Теория государства и права: Учебник. М.: «Юстицинформ», 2001. 592 с.
21. Іншин М.І. Проблеми правового регулювання праці державних службовців України: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05. Одеса: Одеська національна юридична академія. 2005. 452 с.
22. Сапожников А.И. Административно-правовой режим общественной безопасности: дисс. … канд. юрид. наук: 12.00.07. Москва: РГБ. 2005. 198 с.
23. Нікітченко В.В. Специфіка правового регулювання діяльності адвокатури в Україні. Право і безпека. 2011. №3(40). С.100-105.
24. Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту : закон України від 08.07.2011 № 3671-VI // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#Text
25. Конвенція про статус біженців 1951 р. // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_011#Text
26. Чумак В. В. Адміністративно-правові засади діяльності поліції Грузії, країн Балтії та України: порівняльний аналіз : монографія. Харків : Константа, 2019. 490 с.

УДК 343.2

Сидоренко Сергій Григорович,

здобувач наукового ступеня кандидата юридичних наук

ПНЗ «Університет сучасних знань»

Анотація

У даній статті здійснено компаративістський аналіз міжнародної практики розшуку осіб зниклих безвісти за особливих обставин.

Автором досліджено практику країн, які на своїй території мали збройні конфлікти чи війни: Німеччина, Боснія і Герцеговина, Хорватія, Чорногорія, Сербія.

Акцентовано увагу, що важливе місце в здійсненні розшуку осіб зниклих безвісти за особливих умов є: створення та ефективна діяльність спеціального профільного органу в системі органів виконавчої влади, до компетенції якого безпосередньо належали б функції розшуку дано категорії осіб; міжнародної співпраці та налагодження взаємодії в системі держаних органів країни; організація та здійснення комплексу ідентифікаційних засобів тощо.

Відзначено, що влада несе основну відповідальність за з’ясування долі та місцезнаходження зниклих безвісти. Допоміжну роль в результативності заходів по розшуку зниклих безвісти осіб за особливих умов відіграють міжнародні організації, які співпрацюють з країнами та членами сімей (представниками) осіб зниклих безвісти.

Також наголошено, що в питаннях розшуку зниклих безвісти осіб за особливих умов необхідно розвивати регіональну політику.

Важливу роль відіграють міжнародні організації, які вживають наступні заходи: заохочення та допомога органам влади у встановленні долі та місця перебування людей, які вважаються зниклими безвісти, а також у діалозі та обміні інформацією; підтримка сімей зниклих безвісти осіб, головним чином шляхом допомоги їм у створенні асоціацій, розвитку їхніх комунікаційних та лобістських можливостей та надання психосоціальної допомоги; допомога органам влади у визначенні потреб сімей та вирішенні їхніх юридичних та адміністративних прав; заохочення та допомога Червоному Хресту та іншим місцевим партнерам у зміцненні їх спроможності взаємодіяти з родинами зниклих безвісти та підтримувати їх; підвищення обізнаності міжнародної спільноти з питань зниклих безвісти та права їхніх сімей знати та отримання підтримки міжнародної спільноти; надання технічних консультацій і підтримки в галузі криміналістики, управління даними про зниклих безвісти та правової бази.

Ключові слова: зникла безвісти особа, збройний конфлікт, розшук, компаративістика, міжнародний досвід, Німеччина, Чорногорія, Сербія, Косово, Боснія і Герцеговина, моніторинг, розслідування, особливі умови, військовий стан, війна. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Guiding principles for the search for disappeared persons. URL: https://www.ohchr.org/en/documents/legal-standards-and-guidelines/guiding-principles-search-disappeared-persons
2. German Red Cross under time pressure to find World War II missing. URL: https://www.aa.com.tr/en/europe/german-red-cross-under-time-pressure-to-find-world-war-ii-missing/19607132.
3. Preliminary Observations from the Official Visit to Croatia by the Special Rapporteur on the Promotion of Truth, Justice, Reparation and Guarantees of Non-Recurrence, Mr. Fabián Salvioli. URL: https://www.ohchr.org/en/taxonomy/term/986?page=1
4. Croatia, Clarifying the Fate of Missing Persons. URL: https://ihl-in-action.icrc.org/case-study/croatia-clarifying-fate-missing-persons

УДК 342.349.6

Чудненко Володимир Олександрович,

здобувач ПВНЗ «Університет сучасних знань»

Анотація

У даній статті автором акцентовано увагу на колізійності понять «навколишнє середовище», «навколишнє природнє середовище», «довкілля».

Відзначено, що сьогодні доречніше і правильніше використовувати термін «навколишнє середовище», структурною частиною якого є «навколишнє природнє середовище». Одночасно термін «довкілля», не є ширшим за термін «навколишнє середовище» і входить до синонімічного ряду термінів.

Вважаємо, що в основі терміну адміністративно-правова охорона навколишнього природного середовища лежить зміст та призначення «охорона», під якою розуміється комплекс заходів, здійснюваних з метою збереження навколишнього природнього середовища. Для досягнення мети охорони, відповідна система суб’єктів, в межах компетенцій та визначених повноважень, використовує систему засобів та способів. Все це урегульовано правовими нормами і підкріплено засобами державного примусу.

Право людини на безпечне навколишнє природне середовище являє собою юридичну можливість проживати в навколишньому природному середовищі, яке не заподіює шкоди її здоров'ю і життю, а у випадку порушення цього права - вимагати його захисту у встановленому законодавством порядку.

Визначено, що охорона навколишнього природнього середовища – система заходів, що закріплені в правових нормах, котрі застосовуються органами публічного адміністрування з метою забезпечення належного рівня якості навколишнього природного середовища, усунення негативних наслідків, що сприяють знищенню флори та фауни, застосування заходів відповідальності, за порушення норм, якими захищається навколишнє природнє середовище. До заходів охорони навколишнього середовища слід віднести: заходи адміністративного забезпечення; заходи адміністративного переконання; заходи примусу та відновлювальні заходи.

Поняття охорони навколишнього природнього середовища за змістом ширше, ніж природоохоронна діяльність.

Сучасна дійсність вимагає нових підходів до розуміння охорони навколишнього природнього середовища в умовах особливого періоду та вироблення нового змісту заходів, що будуть використовуватися публічною адміністрацією у післявоєнний період.

Ключові слова: природнє середовище, навколишнє природнє середовище, довкілля, природні ресурси, адміністративно-правова охорона, адміністративно-правовий захист, державний примус, адміністративно-правове регулювання, адміністративна відповідальність. 

Повний текст статті:

Список використаних джерел:

1. Науково-практичний коментар до статті 293 Цивільного кодексу України URL: https://ips.ligazakon.net/document/KK000388
2. Костицький В.В. Десять тез про юридичну відповідальність за екологічні правопорушення. URL: http://www.kostytsky.com.ua/upload/doc/vidp.pdf 
3. Кримінальний кодекс України: Закон України від 05.04.2001 р. Відомості Верховної Ради України. 2001. № 25-26. Ст.131.
4. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Науково-практичний коментар / за заг. ред. А.С. Васильєва, О.І. Миколенка. Харьків: ТОВ «Одіссей», 2010. 1024 с.
5. Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади: Постанова Кабінету Міністрів України від 27 травня 2020 р. № 425 URL: https://www.kmu.gov.ua/npas/deyaki-pitannya-optimizaciyi-sistemi-centralnih-organiv-vikonavchoyi-t270520
6. Коломоєць Т.О., Колпаков В.К., Легеза Ю.О. Довкілля як об’єкт адміністративно-правової охорони. Юридичний науковий електронний журнал. 2020. №1. С.300-304.
7. Микієвич М.М., Андрусевич Н.І., Будякова Т.О. Європейське право навколишнього середовища. Навчальний посібник. Львів, 2004. 256 с.
8. Сливка М.М. Взаємодія суб’єктів охорони навколишнього природного середовища (адміністративно-правовий аспект): дис…канд. юр. наук за спеціальністю 12.00.07. НУ «Львівська політехніка», Львів, 2018. 214 с.
9. Андрейцев В. І. Охорона навколишнього природного середовища. Велика українська юридична енциклопедія : у 20 т. Т. 14 : Екологічне право / Редкол. : Ю. С. Шемшученко (голова), А. П. Гетьман (заст. голови) та ін. Харків : Право, 2018. С. 569–570.
10. Самолюк В. Й. Регулювання природоохоронної діяльності в регіоні на основі системної оцінки її інтенсивності : автореф. дис. ... канд. екон. наук : 08.08.01. Львів, 2002. 19 с.
11. Шматько В. Г., Нікітін Ю. В. Екологія і організація природоохоронної діяльності : навч. посіб. 2-ге вид., стер. Київ : КНТ, 2008. 304 с.
12. Гаврильців М. Т. Адміністративно-правові засади діяльності органів виконавчої влади у сфері забезпечення природоохоронної функції держави : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.07. Львів, 2011. 20 с.
13. Природа — тлумачення URL: https://goroh.pp.ua/
14. Коваленко Л. П. Види об'єктів. адміністративно-правової охорони навколишнього природного середовища. Проблеми законності. 2011. Вип.76. С.87-95.
15. Святохо Н. В. Оцінка ефективності витрат на природоохоронну діяльність промислового підприємства : автореф. дис. ... канд. екон. наук : 08.00.04. Луганськ, 2010. 19 с.
16. Жарова Л. В. Природоохоронна діяльність: питання теорії та методології впровадження. Продуктивні сили України. 2009. № 1. С. 73–82. 16. Совгіра С. В. Методологія природоохоронної діяльності. Вісник Черкаського університету. Серія: Педагогічні науки. 2011. № 196. Ч. ІІ. С. 158– 161.
17. Совгіра С. В., Гончаренко Г. Є., Люленко С. О. Технологія та організація природоохоронних робіт : підручник. Київ : Науковий світ, 2011. 319 с.
18. Самолюк В. Й. Регулювання природоохоронної діяльності в регіоні на основі системної оцінки її інтенсивності : автореф. дис. ... канд. екон. наук : 08.08.01. Львів, 2002. 19 с.
19. Хіміч О. М. Забезпечення екологічної безпеки адміністративно-правовими заходами, які застосовуються міліцією : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07. К., 2005. 175 с.