Accessibility Tools

pedfak_logo

Факультет освітніх наук та мистецтв

СУБ’ЄКТ ПУБЛІЧНОГО АДМІНІСТРУВАННЯ ОХОРОНИ ПРАВ ВЛАСНОСТІ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО

УДК 342.9

Бінько Ігор Ігорович

здобувач Науково-дослідного  інституту публічного права

Анотація

Особливістю суб’єктів публічного адміністрування охорони права власності є їх широка система, що складається з владно підпорядкованих учасників, які в межах повноважень, здійснюють публічне адміністрування охорони прав власності.

Визначено, що органами публічного адміністрування охорони права власності в Україні є: органи загальної компетенції (усі органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, які опосередковано займаються охороною права власності); органи юстиції, як провідні суб’єкти публічного адміністрування; спеціалізовані органи адміністративно-правової охорони права власності (Національна поліція, антикорупційні органи тощо); інші суб’єкти, які мають делеговані повноваження щодо публічного адміністрування охорони права власності (підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, громадські організації, міжнародні організації тощо).

Обстоюється думка, що суб’єкт публічного адміністрування охорони права власності - учасник адміністративно-правових відносин, наділений владними повноваженнями, в межах яких він проводить виконавчо-розпорядчу діяльність та надає адміністративні послуги в галузі охорони прав власності, при цьому виступає самостійним суб’єктом відповідальності, а його завдання та функції, спрямовані на захист права власності як суспільного блага.

Ключові слова: юрисдикційна діяльність, орган виконавчої влади, охорона прав власності.

Повний текст статті:

Adobe Acrobat Pro PDF

Список використаних джерел:

  1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96 ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254
  2. Плавич В. Проблеми входження України до європейського правового простору. Юридична Україна. 2003. № 5. С. 24-27.
  3. Авер’янов В. Б. Оновлення доктринальних засад українського адміністративного права у світлі євроінтеграційних вимог. Юридична Україна. 2010. № 3. С. 4-10.
  4. Мармазов В. Є. Україна в політико-правовому просторі Ради Європи: досвід і проблеми / Мармазов В. Є., Піляєв І. С. К.: Вентурі, 1999. 370 с.
  5. Державне управління: європейські стандарти, досвід та адміністративне право / Авер’янов В. Б., Дерець В. А., Школик А. М. та ін.; [за заг. ред. Авер’янова В. Б.]. К.: Юстініан, 2007. 288 с.
  6. Європейські принципи державного управління / [пер. Куленкова О. Ю.]. К.: Вид-во УАДУ, 2000. С. 5-16.
  7. Міхровська М. Державне управління та публічна адміністрація: шлях до демократії. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. № 88. С. 90-93.
  8. Санченко А. Є. Європейський адміністративний простір на захисті демократичних цінностей у сфері державного управління. Університетські наукові записки. 2005. № 4 (16). C. 203-211.
  9. Білозерська Т. О. Адміністративно-правові засади співробітництва України та Європейського Союзу в сучасних умовах : дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.07. К., 2009. 283 с.
  10. Авер’янов В. Б. Реформування українського адміністративного права: ґрунтовний привід для теоретичної дискусії. Право України. 2003. № 5. C. 117-122.
  11. Білозерська Т. О. Реформування публічної адміністрації в Україні як крок до європейської інтеграції. Форум права. 2007. № 2. C. 11-19. // URL: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2007-2/07btodei.
  12. Кравцова Т. М. Поняття та принципи діяльності публічної адміністрації. Форум права. № 4. С. 522-525. URL: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2010-4/10ktmdpa.
  13. Свистович Р. С. Суб’єкти публічної адміністрації: сучасний вимір. Міжнародний науковий журнал «Інтернаука». Серія: Юридичні науки. 2017. № 3, с. 39-43.
  14. Сукманова О. В. Поняття та система суб’єктів публічного адміністрування охорони права власності в Україні. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: юриспруденція. 2018. Випуск 33. С. 102-105.
  15. Матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії. Електронна стаття. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki.
  16. Шинкарук В. І., Озадовська Л. В., Поліщук Н. П. Філософський енциклопедичний словник. Київ : Абрис, 2002. 742 с.
  17. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: підручник. Київ: Правова єдність, 2014. 524 с.
  18. Алексеев С. С. Самое святое, что есть у Бога на земле. Иммануил Кант и проблемы права в современную епоху. Москва: Норма, 1998. 409 с.
  19. Авер’янов В. Б. Адміністративне право України. Академічний курс: підручник у двох томах. Том 1: Загальна частина. Київ: Юридична думка, 2007. 592 с.
  20. Старилов Ю. Н. Курс общего административного права : учебник: в 2-х т. Т. 1: История. Наука. Предмет. Нормы. Субъекты. Москва: Норма, 2002. 728 с.
  21. Галунько В., Діхтієвський П., Кузьменко О., Стеценко С. та ін. Адміністративне право України. Повний курс: підручник. Херсон: Олді-плюс, 2018, 446 с.
  22. Єщук О. М. Адміністративно-правова охорона: теорія, практика та перспективи розвитку: дис. ... докт. юрид. наук : 12.00.07. Київ: Університет «Україна», 2017. 464 с.
  23. Максіменцева Н. О. Публічне адміністрування у галузі використання і охорони надр в Україні: дис ... докт. юрид. наук. 12.00.07. Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого. Харків, 2018. 608 с.
  24. Про Національний банк України. Закон України від 20.05.1999 № 679-XIV. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, № 29, ст.238.
  25. Про Службу безпеки України. Закон України від 25.03.1992 № 2229-XII. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 27, ст.382.
  26. Карабін Т. О. Проблеми визначення суб’єктного складу публічної адміністрації. Прикарпатський юридичний вісник. 2015. Вип. 3. С. 164-169.

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ МІЖНАРОДНОГО ЕКОНОМІЧНОГО ПРАВА В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

УДК 339.9

Фомічов Костянтин Сергійович,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри

міжнародних економічних відносин

Центральноукраїнського національного

технічного університету

e-mail: [email protected]

https://orcid.org/0000-0003-2062-6441

Анотація

Стаття присвячена дослідженню сучасних тенденцій міжнародного економічного права в умовах глобального розвитку. Встановлено, що процес інтернаціоналізації національних економік викликане, серед усього іншого, подвійний лібералізацією правового режиму – в сфері міжнародного товарообміну (це істотно підштовхнуло розвиток торгівлі) та в області допуску прямих іноземних інвестицій, що у свою чергу, призвело до помітної транснаціоналізації великих підприємств). Визначено, що міжнародне економічне право – це сукупність норм, що регулюють різні за своєю природою суб'єкти у сфері міжнародних економічних відносин: держави, міжнародні організації, багатонаціональні підприємства, юридичні та фізичні особи різних держав. Акцентовано увагу, що глобалізація має комплексний характер, що відповідно має враховуватись при розробці внутрішньої правової політики держави, так і зовнішньої.

Підкреслено, що на міжнародне економічне право як на галузь міжнародного права поширюються основні принципи міжнародного права. Зауважено, що вони визначають загальні норми взаємин держав і конкретизуються відповідно до економічної сфери міжнародних відносин. Такими принципами, визнаними більшістю держав, є принцип невід'ємного суверенітету держав над їх багатствами і природними ресурсами; принцип свободи вибору форми організації зовнішньоекономічних зв'язків; принцип економічної недискримінації; принцип рівності і взаємної вигоди держав в міжнародних економічних відносинах; принцип розвитку взаємовигідного співробітництва в галузі торгівлі, економіки, науки і техніки. У статті автор звертає увагу на комплекс правових документів, що чітко формулюють норми-принципи міжнародної торгівлі, визнані сторонами міжнародної торгівлі в якості норм права, що діють в цьому сегменті світової економіки. Зокрема, серед них розглянуто принципи міжнародних комерційних договорів УНІДРУА; принципи Європейського договірного права; звід принципів, правил і стандартів Lex mercatoria.

Ключові слова: міжнародне економічне право, глобалізація, норми-принципи, договірне право, транснаціоналізація.

Повний текст статті:

Adobe Acrobat Pro PDF

Список використаних джерел:

  1. Алєксєєнко І. Г. Особливості та істотні умови принципів європейського договірного права. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. № 6. 2015. URL: http://apnl.dnu.in.ua/6_2015/19.pdf
  2. Ахаимова Е. А. Lex mercatoria в практике арбитражных судов: вопросы применения и признания решений. Пробелы в российском законодательстве. № 4. С. 168-172.
  3. Бірюков Р. М. Глобалізація та її вплив на правову сферу. Українсько грецький міжнародний науковий юридичний журнал «Порівняльно правові дослідження». № 2. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/18375/06-Biryukov.pdf
  4. Войтович Р.В. Вплив глобалізації на систему державного управління (теоретико-методологічний аналіз): Монографія / За заг. ред. д-ра філос. наук, проф. В.М.Князєва. К.: Вид-во НАДУ, 2007. 680 с.
  5. Грабинський М. І. Міжнародне публічне економічне право та міжнародне приватне економічне право: порівняльно-правова характеристика. Порівняльно-аналітичне право. № 3. 2015. С. 257-259. URL: https://intrel.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2017/09/75.pdf
  6. Михайлов А.К. Щодо концепції Lex Marcatoria та її ролі у міжнародному приватному праві. Юридичний науковий електронний журнал. № 6. 2018. URL: http://www.lsej.org.ua/6_2018/117.pdf
  7. Принципи європейського договірного права. Коментарі та рекомендації / [пер. з англійської ТОВ «Асоціація експортерів і імпортерів «ЗЕД»]. К.: Асоціація «ЗЕД», 2013. 304 с.
  8. Принципи міжнародних комерційних договорів (принципи УНІДРУА (UNIDROIT): Міжнародний документ від 01.01.1994 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_920#Text
  9. Саакадзе Л. Формування системи взаємодії міжнародних фінансових інститутів в умовах глобалізації. К.: Інститут світової економіки та міжнародних відносин НАН України, 2007. С. 101-105.
  10. Тичина В. П. Роль організації економічного співробітництва та розвитку в умовах глобалізації міжнародних економічних відносин. Право і суспільство. № 5. 2016. С. 209- 214. URL: http://pravoisuspilstvo.org.ua/archive/2016/5_2016/part_1/40.pdf
  11. Чубарєв В.Л. Мiжнародне економiчне право : підруч. К. : Юрiнком Iнтер, 2009. 368 с.
  12. Rivkin D.W. Enforceability of Arbitral Awards based on Lex Mercatoria. Arbitration International. Vol. 9, №. 1 1993.

ДО ПИТАННЯ ПРО ФІЛОСОФСЬКІ ПІДХОДИ ДО РОЗУМІННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

УДК 340.12:343.242

Романюк Валерій Миколайович,

адвокат

Анотація

У статті досліджуються філософські підходи до розуміння кримінальної відповідальності. Автор наголошує, що історична ретроспектива філософських поглядів на кримінальну відповідальність дає підстави до висновку, що в різні періоди різними науковими школами підстави, значення і соціальна роль кримінальної відповідальності оцінювалися неоднозначно, інколи протилежно. Неоднозначність поглядів доцільно пояснити «кризою покарання», зміною вектору мети відповідальності з відплати на відновлення, а покарання з карального ефекту та виправний.

У дослідженні автором вказується, що сутність кримінальної відповідальності в переважній більшості випадків розкривалася через призму реакції держави на порушення встановлених заборон, і як наслідок знаходило своє втілення у формі осуду особи, яка вчинила злочин, і осуду її поведінки. Основною такої ідеї є відплатність (кара) особи, яка вчинила злочин, за допомогою державного примусу, оскільки покарання є не стільки примусовим заходом, скільки карою і відплатою за вчинення злочину.

Автором вказується, що все виразнішою стає позиція про недосяжність цілей покарання, виправлення і перевиховання засудженого, досягнення соціальної справедливості, оскільки зведення реалізації кримінальної відповідальності тільки до призначення і реального виконання покарання (особливо у вигляді позбавлення волі) вже показало свою неефективність і соціальну небезпеку.

Автор приходить до висновку, що реакція держави у вигляді призначеного покарання повинна бути не тільки невідворотною і доцільною, але й досить гнучкою, щоб невідворотність кримінально-правового впливу і його інституційна доцільність не призводили до надмірності кримінальної репресії, необгрунтованого обмеження прав і законних інтересів осіб.

Ключові слова: кримінальна відповідальність, покарання, злочин, кара, осуд, потерпілий, мета покарання.

Повний текст статті:

Adobe Acrobat Pro PDF

Список використаних джерел:

  1. Панов М.І. Кримінальна відповідальність та її підстава. Вісник Національної академії прокуратури України. 2010. № 4. С. 45–52.
  2. Коржанський М.Й. Презумпція невинуватості і презумпція вини : монографія. К. : Атіка, 2004. 216 с.
  3. Богатирьов І. , Савченко А. Кримінальна відповідальність як сучасна проблема кримінального права України. Підприємництво, господарство і право. 2016. № 2. С. 133-137.
  4. Головін А.С. Кримінальна відповідальність в контексті сучасних тенденцій відправлення правосуддя. Основні напрями розвитку кримінального права та шляхи вдосконалення законодавства України про кримінальну відповідальність : матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Харків, 11–12 жовтня 2012 р.) / редкол. : В.Я. Тацій (голов. ред.), В.І. Борисов (заст. голов. ред.) та ін. Х. : Право, 2012. C. 14–25.
  5. Грищук В.К. Поняття, види, підстави і форми реалізації кримінальної відповідальності. Вісник Асоціації кримінального права України. 2013. № 1 (1). С. 50–65.
  6. Уткин В.А. Проблемы теории уголовных наказаний : курс лекций. Томск : Издательский Дом Томского государственного университета. 2018. 240 с.
  7. Фойницкий И.Я. Учение о наказании в связи с тюрьмоведением. М. : Городец, 2000. 464 c.
  8. Рагимов И.М. Философия преступления и наказания. СПб., 2013. 290 с.
  9. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях. М. : Инфра-М, 2004. 184 c.
  10. Уголовная ответственность и ее реализация в деятельности органов внутренних дел. Учебное пособие/ Под ред. Н.И. Загородникова. М., 1987. 198 c.
  11. Бавсун М.В. Уголовно-правовое воздействие: идеология, цели и средства реализации: автореф. дис.… д-ра юрид. наук. Омск, 2013. 43 с.
  12. Лихтер П.Л. Влияние консеквенциализма и этики долга на формирование конституционно-правовых институтов в эпоху потребления. Актуальные проблемы российского права. 2020. Том 15, №9. С. 11-18.

 ПОЗАСУДОВЕ ВРЕГУЛЮВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ СПОРІВ

УДК 378.147

Шевчук Олександр,

суддя Хмельницького

окружного адміністративного суду

Анотація

Сучасна демократизація відносин, що виникають між суспільством й владою переорієнтувала завдання більшості державних і муніципальних інституцій, що стало чинником створення підґрунтя для виникнення багатьох спорів, в яких адміністративне судочинство є найбільш прийнятним способом розв’язання. Сьогодні адміністративні суди отримують величезну кількість заяв, які необхідно розглянути у стислі строки, що позначається на якості їх розгляду та результативності  прийнятих судових рішень. Тому проблема ефективного і швидкого вирішення конфліктів у сфері адміністративно-правових відносин є надзвичайно гострою.

Одним із напрямів вдосконалення порядку вирішення адміністративно-правових спорів є запровадження альтернативних способів врегулювання конфліктів між учасниками даних відносин. Тому сьогодні виникає необхідність створення системи інститутів позасудового вирішення спорів, що уже давно ефективно функціонують в західних правових системах. Формами альтернативного вирішення адміністративного спору є: досудові, позасудові, недержавні, неюрисдикційні, доюрисдикційні, претензійні, погоджувальні, неформальні, квазіюридичні форми. Під час їх застосування необхідним є, як правило, залучення третьої особи, що має повноваження винесення рішення щодо даного спору і для оскарження якого законодавством передбачена спеціальна процедура.

У даній статті пропонуємо дослідити поняття та зміст позасудового врегулювання адміністративно-правових спорів, визначити основні  способи такого врегулювання, з’ясувати недоліки правового регулювання у даній сфері  та запропонувати шляхи їх вирішення.

Ключові слова: адміністративно-правові спори, позасудове врегулювання спорів, альтернативні способи вирішення адміністративних конфліктів.

Повний текст статті:

Adobe Acrobat Pro PDF

Список використаних джерел:

ФОРМИ ВЗАЄМОДІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПРИКОРДОННОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ЯК СУБʼЄКТА СЕКТОРУ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ ТА ЗМІСТ

УДК 37.032:355.137

Трофіменко Олег Володимирович,

Начальник Окремого контрольно-пропускного пункту

«Київ» Державної прикордонної служби України

e-mail: [email protected]

Анотація

В статті здійсненно науковий аналіз праць вчених щодо розуміння взаємодії органів публічної адміністрації, їх форм та ввидів. Надано визначення поняттю взаємодії Державної прикордонної служби України як субʼєкта сектору безпеки і оборони, де це врегульована законодавством, погоджена за метою, часом і місцем діяльність Державної прикордонної служби України та інших субʼєктів з метою захисту національних інтересів України від загроз та виконання завдань із забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України шляхом найбільш ефективного поєднання сил, засобів і методів, що притаманні вказаним субʼєктам.

Аналіз наукової літератури та нормативно-правової бази дозволило класифікувати взаємодію Державної прикордонної служби України як субʼєкта сектору безпеки і оборони, на пʼять основних видів: за рівнем здійснення, за тривалістю у часі, за кількістю субʼєктів, за ступенем конфіденційності та за організаційно-правовою формою.

Доведено, що форми взаємодії Державної прикордонної служби України як субʼєкта сектору безпеки і оборони можна розділити на чотири основні групи: обмін інформацією; проведення спільних заходів (спеціальних операцій, оперативних заходів, інших патрульних, режимних, демонстраційних, охоронних, пошукових заходів, тощо); проведення спільних нарад; проведення спільних навчань та заходів з правового виховання місцевого населення та профілактики порушень законодавства.

Ключові слова: Державна прикордонна служба України, взаємодія, координація, форми, види, сектор безпеки і оборони, національні інтреси.

Повний текст статті:

Adobe Acrobat Pro PDF

Список використаних джерел:

  1. Концепція розвитку сектору безпеки і оборони України : Указ Президента України від 14 березня 2016 року № 92/2016. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/92/2016#Text.
  2. Про Державну прикордонну службу України : Закон України від 3 квітня 2003 року № 661-IV. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/661-15#Text.
  3. Великий тлумачний словник сучасної української мови: 250 000, уклад. та голов. ред. В.Т. Бусел, Київ: Ірпінь, Перун. 2005. 1728 с.
  4. Філософський енциклопедичний словник / за ред. В.І. Шинкарук та ін. Київ : Абрис, 2002. 751 с.
  5. Зінченко Л.В., Шаповалова Н.В. Теоретичний аналіз поняття «взаємодія» як соціально-психологічний феномен. MODERN DIRECTIONS OF THEORETICAL AND APPLIED RESEARCHES. 2014. 18-30 March, 2014 URL : https://sworld.com.ua/konfer34/457.pdf
  6. Завгородній В.А. Правове регулювання взаємодії органів Національної поліції та громадських організацій у протидії корупції: навч. посіб. Дніпро : Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ; Ліра ЛТД, 2016. 168 с.
  7. Шабатько К.В. Особливості міжрівневої взаємодії в системі державного управління України. Форум права. 2012 № 4. С. 1024-1038.
  8. Назар Ю.С. Взаємодія органів внутрішніх справ із місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування у профілактиці адміністративних правопорушень : моногр. Львів : ЛьвДУВС, 2012. 160 с.
  9. Шевчук О.М. Взаємодія та координація органів державної влади щодо забезпечення державного контролю у сфері обігу наркотичних засобів та психотропних речовин. Науковий вісник міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2014 № 8. С. 126-129.
  10. Ярмак О.М. Поняття, сутність взаємодії та її роль у розвитку соціальної системи. Право і безпека. 2006. № 5ʼ5. С. 46-49.
  11. Гронський С.В. Сутність взаємодії Державної прикордонної служби України з правоохоронними органами інших держав. Наукові записки Львівського університету бізнеса та права. 2013. вип. 11. С. 315-318.
  12. Галанюк Я.С. Удосконалення механізмів взаємодії Державної прикордонної служби України з органами державної влади та місцевого самоврядування. Вчені записки ТНУ ім. В.І. Вернадського. Серія: Державне управління. Том 29(68) № 1. 2018. С. 47-54.
  13. Савенко І. М. Принципи та функції Державної прикордонної служби України. Науковий вісник. Вип. 15. URL: http://lvivacademy.com/vidavnitstvo_1/visnyk15/fail/Savenko.pdf
  14. Заброда Д.Г. Взаємодія субʼєктів боротьби з корупцією : дис. … канд. юрид. наук. Київ. 2005, 203 с.
  15. Черепненко О.Я. Взаємодія підрозділів ОВС з іншими силовими структурами, державними та громадськими організаціями при ліквідації масових заворушень. Форум права. 2011-2. С. 957-962.
  16. Про Національну безпеку України : Закон України від 06.2018 № 2469-VIII URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19#Text
  17. Положення про орган охорони державного кордону Державної прикордонної служби України : Наказ Міністерства внутрішніх справ України 30.11.2018 № 971 URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1468-18#n15.
  18. Інструкція про порядок взаємодії органів Державної прикордонної служби України та Національної поліції України під час виконання завдань у межах зони відчуження та зони безумовного (обов’язкового) відселення: наказ Міністерства внутрішніх справ України від 05.04.2019 № 251 URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0421-19#Text.
  19. Інструкція про порядок взаємодії дільничних інспекторів прикордонної служби Державної прикордонної служби України та дільничних офіцерів поліції Національної поліції України : наказ Міністерства внутрішніх справ України від 04.08.2017 № 689 URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1083-17#Text.
  20. Інструкція про порядок взаємодії між посадовими особами підрозділів Державної прикордонної служби України та територіальних органів Національної поліції України у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в місцях значного скупчення транспортних засобів перед пунктами пропуску через державний кордон України : Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 16.02.2017  № 128 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0346-17#Text.
  21. Порядок організації взаємодії Державної прикордонної служби України та Національної гвардії України під час забезпечення захисту державного кордону України в мирний час : Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 01.10.2018 № 802 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1188-18#Text.
  22. Порядок взаємодії органів Державної прикордонної служби України та Державної фіскальної служби України під час виявлення ознак порушень митних правил, а також виявлення майна, яке не має власника або власник якого невідомий : наказ Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства фінансів України від 18.10.2018 № 849/828 URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1290-18#Text
  23. Порядок взаємодії інформаційних систем Державної фіскальної служби України та Державної прикордонної служби України щодо обміну інформацією, необхідною для забезпечення контролю при переміщенні осіб та транспортних засобів через державний (митний) кордон України та адміністративний кордон вільної економічної зони "Крим" : наказ Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2017 № 746/759 URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1207-17#Text.
  24. Інструкція про порядок дій посадових осіб Державної прикордонної служби України та взаємодії з територіальними органами Державної міграційної служби України під час звернення іноземців чи осіб без громадянства із заявами про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту : наказ Міністерства внутрішніх справ України від 10.08.2016  № 772 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1212-16#Text.
  25. Інструкція про порядок взаємодії підрозділів митної варти Державної митної служби України та підрозділів Державної прикордонної служби України : наказ Державної митної служби України від 08.09.2003 № 597/65 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0803-03#Text
  26. Сергієнко Є.В. Структура та класифікація механізмів взаємодії субʼєктів місцевого самоврядування. Науковий вісник Академії муніципального управління : зб. наук. праць. Вип. 2. С. 278–290.
  27. Малярова В.О., Дмитрієва Л.В. Види і форми взаємодії під впливом нового кримінального процесуального законодавства. Науковий вісник Ужгородського національного університету, Вип .43, Т. 2 С. 179-182.