Accessibility Tools

Web Accessibility plugin by DJ-Extensions.com
pedfak_logo

Факультет освітніх наук та мистецтв

КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВЗАЄМОДІЇ СУДОВО-ЕКСПЕРТНИХ УСТАНОВ З ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ

УДК: 342.95 (477)

Полянський Антон Олександрович

кандидат юридичних наук,
здобувач Університету сучасних знань

Анотація

Наголошено, що враховуючи ту суспільну місію, що виконують судово-експертні установи та правоохоронні органи, а також виходячи із цілей та завдань взаємодії між цими суб’єктами, до критеріїв оцінювання досліджуваної взаємодії віднесено такі: 1) стан нормативно-правового забезпечення взаємодії; 2) стан досягнення цілей взаємодії; 3) економічна ефективність – критерій на підставі якого визначається співвідношення отриманих результатів та витрачених на це ресурсів; 4) відповідність організаційно-інституційної структури механізму взаємодії її завданням; 5) вплив взаємодії на оновлення та удосконалення форм і методів судово-експертної та правоохоронної діяльності; 6) вплив взаємодії на якість та ефективність правоохоронної діяльності; 7) вплив взаємодії на стан матеріально-технічного, науково-методичного, інформаційно-аналітичного та кадрового забезпечення правоохоронної діяльності; 8) рівень задоволеності якістю та результативністю взаємодії працівниками судово-експертних установ і правоохоронних органів.

Наголошено на тому, що оцінювання ефективності взаємодії судово-експертних установ та правоохоронних органів є важливим та необхідним елементом управління нею. Для того, щоб дане оцінювання мало практичну цінність, в його основу мають бути покладені відповідні критерії, тобто такі, що дозволяють реально визначити стан якості, дієвості та результативності досліджуваної взаємодії. Визначений у статті перелік критеріїв оцінки взаємодії судово-експертних установ та правоохоронних органів, не має виключного характеру, втім він є найбільш оптимальним, оскільки дозволяє з’ясувати найважливіші показники ефективності даної взаємодії і не враховує її несуттєві аспекти.

Ключові слова: критерії, оцінювання, взаємодія, правоохоронні органи, судово-експертні установи.

Повний текст статті:

Adobe Acrobat Pro PDF

Список використаних джерел:

  1. Федорчак О. В. Оцінювання діяльності обласних державних адміністрацій на основі збалансованої системи показників. Демократичне врядування. 2012. Вип. 10. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/DeVr_2012_10_15
  2. Таньчук О. А. Основні підходи до оцінювання ефективності публічного управління. Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. 2015. № 3. С. 63-71. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vnadu_2015_3_11
  3. Малиновський В. Я. Державне управління: Навчальний посібник - Вид. 2-ге, доп. та перероб.- К.: Атіка, 2003. 576 с.
  4. Енциклопедичний словник з державного управління / уклад. : Ю. П. Сурмін, В. Д. Бакуменко, А. М. Михненко та ін. ; за ред. Ю. В. Ковбасюка, В. П. Трощинського, Ю. П. Сурміна. К. : НАДУ, 2010. 820 с.
  5. Оболенський О. Ю. Державна служба : підручник / О. Ю. Оболенський. К. : КНЕУ, 2006. 472 с.
  6. Наказ МВС «Про встановлення індикаторів, за якими здійснюється проведення оцінки рівня довіри населення до Національної поліції України» від 09.11.2018 № 900 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1358-18#Text
  7. Концепція «100 днів якості Національної поліції України» URL: https://blogs.pravda.com.ua/authors/avakov/564cefc6b8aa2/
  8. Наказ МВС «Про затвердження Стратегії розвитку Експертної служби Міністерства внутрішніх справ України на період до 2020 року та Плану заходів щодо її реалізації» від 15.03.2017 р. N 229 URL: https://ips.ligazakon.net/document/MVS717

АДМІНІСТРАТИВНО-ДЕЛІКТНЕ ЗАКОНОДАВСТВО ТА ШЛЯХИ ЙОГО УДОСКОНАЛЕННЯ

УДК 342.9

Павловська Наталія Володимирівна

кандидат юридичних наук, доцент,
доцент кафедри теорії та історії права
ДВНЗ «Київський національний економічний університет
імені Вадима Гетьмана»

Анотація

У представленій статті проводиться аналіз теоретичних підходів до розуміння категорії «адміністративно-деліктне законодавство», розкриваються поняття, джерела адміністративно-деліктного права, а також проводиться систематизація джерел адміністративно-деліктного права України. На основі проведеного аналізу локального та міжнародного законодавства автор пропонує власну класифікацію джерел адміністративно-деліктного права.

Відзначено, що для упорядкування системи адміністративно-деліктного законодавства потрібно встановлення: 1) загальних положень і принципів законодавства про адміністративні правопорушення; 2) переліку видів адміністративних покарань та правил їх застосування; 3) адміністративної відповідальності з питань, які мають суттєве значення при вирішенні адміністративних спорів; 4) порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення, в тому числі встановлення заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення; 5) порядку виконання постанов про призначення адміністративних покарань, що знайшло відповідне відображення і закріплення в КУпАП, проте адміністративно-деліктні відносини постійно змінюються і розвиваються, ряд регулюючих їх норм застаріває, не виконує основних функцій адміністративно-деліктного законодавства в сфері покарання, перевиховання, попередження і вимагає внесення відповідних змін і доповнень, що викликає неодноразові спроби законодавців прийняти новий Кодекс в сфері врегулювання адміністративно-деліктних відносин або кардинально змінити діючий.

Перераховані спроби формування та систематизації адміністративно-деліктного законодавства обґрунтовують важливу роль при розгляді справ про адміністративні правопорушення нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування у сфері регламентації адміністративно-деліктних відносин, які також займають своє окреме місце. Окрім того, проблемним залишається питання про віднесення до джерел адміністративно-деліктного права рішень міжнародних судових органів, юрисдикція яких визнана Україною.

Ключові слова: адміністративно-деліктне право; адміністративно-деліктне законодавство; джерела адміністративно-деліктного права; система адміністративно-деліктного законодавства.

Adobe Acrobat Pro PDF

Список використаних джерел:

  1. Колпаков В. К.Деліктний феномен в адміністративному праві України : дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.07; Національна академія внутрішніх справ України. К., 2005. 455 с.
  2. Коваль Л. В. Административно-деликтное отношение. К.: Головное изд-во издательского объединения «Вища школа», 1979. С. 40.
  3. Поспелова Л.И. Проблемы кодификации административно-деликтного законодательства: дисс. канд. юрид. наук: 12.00.14. М., 2001. С.147.
  4. Самбор М. А. Адміністративно-деліктні правовідносини: окремі погляди на поняття та зміст. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2014. №6. С. 38.
  5. Про ратифікацію Конвенції про взаємну адміністративну допомогу в податкових справах: Закон України від 11 серпня 2013 року № 677-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/677-17#Text
  6. Дрозд О. Ю. Удосконалення адміністративно-юрисдикційної діяльності в контексті міжнародного досвіду. Прикарпатський юридичний вісник. 2015. №2 (8). С. 89.
  7. Денисенко В. В. Теория административно-деликтных отношений : автореф. дисс. ... д-ра юрид. наук : спец. 12.00.14. Санкт-Петербург. URL: http://www.dissercat.com/

ОСОБЛИВОСТІ ПРОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ПЕРСОНАЛОМ ДИПЛОМАТИЧНИХ УСТАНОВ УКРАЇНИ ЗА КОРДОНОМ

УДК 342.951

Маркарян Марина Валеріївна

старший викладач кафедри теорії та історії права
ДВНЗ «Київський національний економічний
університет імені Вадима Гетьмана»

Анотація

В даній науковій статті розкрито особливості проходження державної служби персоналом дипломатичних установ України за кордоном.

Визначено, що проходження державної служби персоналом дипломатичних установ України за кордоном характеризується наступними особливостями: 1) нормативно-правовою основою урегулювання суспільних відносин щодо предмету дослідження є закони України «Про державну службу» та «Про дипломатичну службу»; 2) дипломатична служба є підвидом спеціальної цивільної служби, тобто належить до публічної служби; 3) при визначенні особливостей проходження державної служби персоналом дипломатичних установ України за кордоном потрібно відмежовувати такі поняття як: адміністративний службовець та дипломатичний службовець; 4) під час проходження дипломатичної служби персоналом дипломатичних установ України за кордоном відбувається періодична ротація, тобто планове заміщення посад дипломатичної служби в органах дипломатичної служби посадовими особами дипломатичної служби.

Ранги дипломатичних службовців є видом спеціальних звань. Встановлюється дев’ять рангів дипломатичних службовців, які співвідносяться між рангами державних службовців і дипломатичними рангами наступним чином (ранг дипломатичного службовця : ранг державної служби): Надзвичайний і Повноважний Посол: 1; Надзвичайний і Повноважний Посланник першого класу : 2; Надзвичайний і Повноважний Посланник другого класу : 3; Радник першого класу : 4; Радник другого класу : 5; Перший секретар (перший секретар першого класу, перший секретар другого класу) : 6; Перший секретар другого класу : 6; Другий секретар (другий секретар першого класу, другий секретар другого класу) : 7; Другий секретар другого класу :7; Третій секретар : 8; Аташе : 9.

Процедура проходження державної служби персоналом дипломатичних установ України за кордоном включає такі етапи: вступ на дипломатичну службу; проходження дипломатичної служби, ротація посадових осіб дипломатичної служби; припинення дипломатичної служби як на загальних підставах, так і у відповідності до Закону України «Про дипломатичну службу».

Ключові слова: державна служба, дипломатична служба, дипломатичний службовець, ранг дипломатичної служби, ротація.

Adobe Acrobat Pro PDF

Список використаних джерел:

  1. Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. Відомості Верховної Ради України. 2005. № 35–36, № 37. Ст. 446.
  2. Кузьменко О.В. Курс адміністративного права України. Підручник / за заг. ред. Колпакова В.К., Кузьменко О.В., Пастуха І.Д. К. : Юринком Інтер, 2013. 912 с.
  3. Про державну службу. Закон України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3723-12.
  4. Про дипломатичну службу: Закон України від 7 червня 2018 року № 2449-VIII. Відомості Верховної Ради, 2018. № 26. Ст.219.
  5. Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями : затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 р. № 306. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/306-2016-%D0%BF#n53 

ДО ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ МЕТИ, ПРИНЦИПІВ ТА ЗАВДАНЬ ВЗАЄМОДІЇ СУДОВО-ЕКСПЕРТНИХ УСТАНОВ З ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ

УДК: 342.95 (477)

Полянський Антон Олександрович

кандидат юридичних наук,
здобувач Університету сучасних знань

Анотація

Здійснено аналіз наукових підходів до тлумачення понять «мета» і «завдання». Окреслено наукові тлумачення мети та завдань феномену взаємодії в межах діяльності держави. Визначено мету і завдання взаємодії правоохоронних органів та судово-експертних установ. Проаналізовано загально-наукові та загально-юридичні тлумачення принципів. Наведено тлумачення та класифікацію принципів взаємодії судово-експертних установ та правоохоронних органів.

Ключові слова: мета, завдання, взаємодія, принципи, правоохоронні органи, судово-експертні установи.

Повний текст статті:

Adobe Acrobat Pro PDF

Список використаних джерел:

  1. Словарь философских терминов / Научная редакция профессора В.Г. Кузнецова. М.: ИНФРА-М. 2005. XVI. 731 с.
  2. Словарь русского языка / С.И. Ожегов; под ред. Н.Ю. Шведовой. М. 1994.
  3. Лютіков П.С. Державний контроль у галузі чорної металургії в Україні: організаційно-правовий аспект: дисертація. Запоріжжя: Запорізький національний університет Міністерства освіти і науки України. 2009. 212 с.
  4. Шкільний етимологічний словник російської мови: походження слів / Н.М. Шанський, Т.А.Боброва. 4-е вид., стереотип. М.: Дрофа, 2001. 400 с.
  5. Голованов В.Н. Закони в системі науково знання. М.: Мисль, 1970. 231 с.
  6. Поляничко А. О. Принципи права: сучасний загальнотеоретичний погляд. Університетські наукові записки. 2013. № 3. С. 55-60.
  7. Музичук О.М. Організаційно-правові основи участі громадян в охороні громадського порядку і боротьбі з правопорушеннями: дисертація. Х. 2003. 193 с.
  8. Загорный А. В. Координация деятельности органов внутренних дел с другими государственными органами и общественными организациями в предупреждении правонарушений и укреплении общественного порядка : учеб. пособие. М.: Академия МВД СССР, 1981. 68 с.
  9. Субота С.І. Принципи взаємодії національної поліції і громадськості. Порівняльно-аналітичне право. 2018. №1. С.32-34.
  10. Козюбра M. Принципи права: методологічні підходи до розуміння природи та класифікації в умовах сучасних глобалізаційних трансформацій. Право України. 2017. № 11. С. 142-164.
  11. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави : навч. посіб. Вид. 9-те зі змінами. Львів : Край, 2007. 192 с.
  12. Яковлев Я.М. Формализация показателей эффективности судебно-экспертной деятельности. Проблемы теории судебной экспертизы. Сб. науч. тр. М.: ВНИИСЭ, 1980. Вып. 44. С. 129–136.
  13. Завальний М.В. Принципи взаємодії державних та недержавних суб’єктів правоохорони в Україні. Правовий часопис Донбасу. 2018. №1(62). С.114-119.
  14. Субота С.І. Принципи взаємодії національної поліції і громадськості. Порівняльно-аналітичне право. 2018. №1. С.32-34.
  15. Конституція України: закон від 28.06.1996 №254к/96-ВР Офіційний вісник України. 2010. №72/1. ст.2598.

ПОНЯТТЯ ТА СИСТЕМА СУДОВО-ЕКСПЕРТНИХ УСТАНОВ ТА ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ

УДК 342.95 (477)

Полянський Антон Олександрович

кандидат юридичних наук,
здобувач Університету сучасних знань
https://orcid.org/0000-0003-3005-8206

Анотація

У статті проаналізовано наукові підходи до змісту поняття «правоохоронні органи» на основі яких сформульовано авторське розуміння останніх, а також побудовано теоретичну обґрунтований погляд щодо їх структури. Звертається увага на визначення судово-експертних установ та наукові оцінки особливостей даних органів. Сформульовано тлумачення судово-експертних установ, а також наведено їх систему.

Ключові слова: правоохоронні органи, судово-експертні установи, система правоохоронних органів, структура судово-експертних установ.

Повний текст статті:

Adobe Acrobat Pro PDF

Список використаних джерел:

  1.  Мельник М. І Правоохоронні органи та правоохоронна діяльність : [навч. посібн.] / М. І. Мельник, М. І. Хавралюк. К. : Атіка, 2002. 576 с.
  2. Денисюк С.Ф. Громадський контроль за правоохоронною діяльністю в Україні: адміністративно-правові засади: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07. Київ: Київський міжнародний університет. 2010. 393 с.
  3. Котляренко О. Військова служба правопорядку суб’єкт реалізації правоохоронної функції держави. Вісник Національної академії прокуратури України. 2013. №1. С. 116-121.
  4. Великий енциклопедичний юридичний словник / за ред. акад. НАН України Ю.С. Шемшученка. К.: Юри_ дична думка, 2007. 992 с.
  5. Нагорна В.В. Щодо проблеми визначення поняття «правоохоронні органи» у правовій науці та законодавстві України. Юридичний науковий електронний журнал. №6/2018. С. 44-48.
  6. Бандурка А. Н. Судебные и правоохранительные органы Украины. Х.: Университет внутренних дел, 1999. 350 с.
  7. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: закон від 23.12.1993 №3781-ХІІ. Відомості Верховної Ради України. 1994. №11. ст.50.
  8. Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України: постанова від 06.03.2019 №227. Офіційний вісник України. 2019. №26. ст.900.
  9. Про Національне антикорупційне бюро України: Закон від 14.10.2014 № 1698-VII. Відомості Верховної Ради України. 2014, № 47, ст. 2051.
  10. Про Національне антикорупційне бюро України: Закон від 14.10.2014 №1698-VII. Відомості Верховної Ради України. 2014. №47. ст.2051.
  11. Про Службу безпеки України: закон від 25.03.1992 №2229-ХІІ. Відомості Верховної ради України. 1992. №27. ст.382.
  12. Про Національну гвардію України: закон від 13.03.2014 №876-VII. Відомості Верховної Ради України. 2014. №17. ст.1216.
  13. Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України: закон від 07.03.2002 №3099-ІІІ./ Відомості Верховної Ради України. 2002. №32. ст.225.
  14. Уголовно-процессуальный кодекс Украины: науч.-практ. комментарий / под общ. ред. В. Т. Маляренко, Ю. П. Аленина. Харків, 2005. 968 с.
  15. Дудіч А.В. Поняття судового експерта як учасника кримінального провадження. Кримінальне право, кримінальний процес та криміналістика. Наше право. 2014. № 6. С.139-140.
  16. Тертышник В.М., Слинько С.В. Теория доказательств: учебное издание. Арис. 1998. 256 с.
  17. Про судову експертизу: закон від 25.02.1994 №4038-ХІІ. Відомості Верховної Ради України. 1994. №28. ст.232.