Accessibility Tools

Web Accessibility plugin by DJ-Extensions.com
pedfak_logo

Факультет освітніх наук та мистецтв

ПОНЯТТЯ, ОСОБЛИВОСТІ ТА ЗНАЧЕННЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ ЯК ОБ’ЄКТА АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

УДК 342.95:351.74

Федун Сергій Вікторович,
начальник відділу підвищення кваліфікації
та спеціалізації інституту післядипломної освіти
Харківського національного університету внутрішніх справ
https://orcid.org/0009-0007-7656-9817
e-mail: [email protected]


Анотація

У статті ґрунтовно розкрито поняття, особливості та значення післядипломної освіти поліцейських як об’єкта адміністративно-правового регулювання в сучасних умовах реформування правоохоронної системи України. Зосереджено увагу на тому, що якісна післядипломна освіта є ключовим чинником професійного розвитку співробітників Національної поліції, сприяє їхній адаптації до нових суспільних викликів, впровадженню сучасних стандартів у діяльність поліції та формуванню високої правової культури. У процесі дослідження здійснено аналіз наукових праць провідних правознавців, які заклали теоретичне підґрунтя для розвитку законодавчого забезпечення професійної підготовки поліцейських, проте питання післядипломної освіти часто залишалося на периферії наукової уваги та потребує подальшого комплексного осмислення. Визначено, що об’єктом адміністративно-правового регулювання у сфері післядипломної освіти виступає сукупність суспільних відносин, які виникають і розвиваються у зв’язку з удосконаленням професійної підготовки поліцейських, а також механізми їх нормативного забезпечення в умовах змін законодавства, реформ безпекового сектору та особливих обставин, зумовлених правовим режимом воєнного стану. Значну увагу приділено аналізу спеціального законодавства, зокрема Закону України «Про Національну поліцію» та Закону України «Про вищу освіту», які визначають загальні засади, особливості та різновиди післядипломної освіти поліцейських, підкреслюючи її роль у підвищенні кваліфікації та професійній мобільності. Обґрунтовано необхідність цілісного підходу до організації післядипломної освіти через призму адміністративно-правового регулювання, що забезпечує ефективність діяльності поліції, її відповідність сучасним стандартам публічного управління та здатність належно реагувати на актуальні загрози. Наголошено на важливості вдосконалення теоретичних і практичних підходів до організації післядипломної освіти, що стане запорукою стійкості, гнучкості та високої професійної компетентності працівників Національної поліції України.

Ключові слова: післядипломна освіта, освіта, поліцейські, Національна поліція, адміністративно-правове регулювання, об’єкт, поняття, особливості, значення.

Повний текст статті:

Adobe Acrobat Pro PDF

Список використаної літератури:

  1. Крикун В. В. Захист об’єктів критичної інфраструктури в Україні як об’єкт адміністративно-правового регулювання. Наукові записки. Серія «Право». 2019. Вип. 7. Спецвип. С. 55–68.
  2. Джафарова О.В. Дозвільна діяльність органів публічної адміністрації в Україні: питання теорії та практики: моногр. Харків : Диса плюс, 2016. 688 с. URI: http://dspace.univd.edu.ua/xmlui/handle/123456789/7754
  3. Про Національну поліцію: закон України від 02.07.2015 № 580-VIII. Відомості Верховної Ради України. 2015. № 40-41. Ст. 379.
  4. Про вищу освіту: закон України від 01.07.2014 № 1556-VІІ. Відомості Верховної Ради України. 2014. № 37–38. Ст. 2004.
  5. Про затвердження Положення про організацію післядипломної освіти працівників Національної поліції: наказ Міністерства внутрішніх справ України від 24.12.2015 № 1625. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/en/z0076-16?lang=uk#Text.
  6. Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ: Підручник / За ред. канд. юрид. наук Ю.Ф. Кравченка. Київ : Національна академія внутрішніх справ України, 1999. 702 с.
  7. Луць Л.А. Європейські міждержавні правові системи: загальнотеоретична характеристика : дис. … доктора юрид. наук : спец. 12.00.01. Львів, 2004. 448 с.
  8. Дубина Н.А. Адміністративно-правове регулювання кадрового забезпечення органів внутрішніх справ України: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07. Харків, 2012. 232 с.
  9. Кагановська Т.Є. Сутність та завдання кадрового забезпечення як засобу сприяння функціонуванню держави та її органів. Форум права. 2008. № 1. С. 215–220. URL: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2008-1/08ktetio.pdf.

ЮРИСДИКЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНИХ СУДІВ ЯК ФОРМА ОХОРОНИ ТА ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ В УМОВАХ ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ

УДК 342.1:342.9

Переверзєв Дмитро Миколайович,
кандидат юридичних наук, старший викладач
кафедри права та правоохоронної діяльності
Центральноукраїнського державного
педагогічного університету імені Володимира Винниченка
[email protected]

Анотація

У статті досліджуються теоретико‑правові засади юрисдикційної діяльності адміністративних судів у системі
публічно‑правового захисту прав людини. З’ясовано особливості публічно‑правового спору як предмета розгляду
адміністративних судів та обґрунтовано необхідність чіткого процесуального врегулювання порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності органів державної влади. Підкреслено, що якість процесуальної форми розгляду публічно‑правових спорів безпосередньо впливає на ефективність судового захисту та рівень довіри до адміністративної юстиції. Зроблено висновок про ключову роль адміністративних судів як елементу судової влади у формуванні стандартів належного врядування та «повсякденного» конституційного контролю за діяльністю публічної адміністрації.

Ключові слова: юрисдикція, адміністративна юрисдикція, підсудність, підвідомчість, публічно-правовий спір,
публічна адміністрація, права людини.

Повний текст статті:

Adobe Acrobat Pro PDF

Список використаної літератури:

  1. Смокович М. Адміністративне судочинство як елемент конституційного ладу. Юридична Україна. 2011. № 9. С. 23–28.
  2. Конституція України. Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141. (із змінами і доповненнями). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/conv#Text
  3. Бабяк Н.В. Місце і роль адміністративних судів щодо захисту прав людини та юридичних осіб як важлива умова розвитку демократичних та правових засад української держави. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Юриспруденція. 2016. № 23. С. 42-45. URL: http://www.vestnik-pravo.mgu.od.ua/archive/juspradenc23/13.pdf
  4. Словник іншомовних слів / За редакцією члена-кореспондента АН УРСР О.С. Мельничука. Київ. 1974. 865 с.
    5. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / Уклад, і голов, ред. В. Т. Бусел. К.; Ірпінь: ВТФ «Перун». 2005. 1728 с.
  5. Овчаров А.В. Сутність і зміст судової адміністративної юрисдикції у системі юрисдикційної діяльності суб’єктів захисту права у сфері підприємництва. Юридична наука. 2020. №3(105). Том 2. С. 257-262. URL: https://journal-nam.com.ua/index.php/journal/article/view/750/699
  6. Колпаков В.К., Гордеев В.В. Юрисдикція адміністративних судів. Монографія. В 2-х книгах. Книга 1. X.: Харків юридичний, 2011. 352 с.
  7. Смокович М.І. Визначення юрисдикції адміністративних судів та розмежування судових юрисдикцій : монографія. К.: Юрінком Інтер, 2012. 304 с.
  8. Вербіцька М.В., Семенюк В.О. Межі адміністративної юрисдикції: спірні питання. Юридичний науковий електронний журнал. 2020. №3. С. 200-203. URL: http://www.lsej.org.ua/3_2020/50.pdf
  9. Пасенюк О. Адміністративне судочинство: стан та напрямки розвитку. Вісник Вищого адміністративного суду України. 2011. № 3. С. 3–18.
  10. Пипяк М.І. Адміністративний суд в системі державних органів України: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.07. Львів, 2016. 191 с.
  11. Мартиновський В. В. Проблема класифікації адміністративно- юрисдикційних проваджень. Державне будівництво та місцеве самоврядування. Випуск 24. 2012. С. 85-91.
  12. Петришина М.Д. Сутність юрисдикції адміністративного суду. Науковий вісник Міжнародного
    гуманітарного університету. Серія: Юриспруденція. 2017. № 29. Том 1.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ В ГАЛУЗІ ВЕТЕРИНАРНОЇ СПРАВИ В УКРАЇНІ

УДК 342.9 

Павловська Наталія Володимирівна
кандидат юридичних наук, доцент доцент кафедри теорії та історії права
ДВНЗ «Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана»
https://orcid.org/0000-0003-3311-0364

Анотація

У даній статті здійснено загальну характеристику законодавчих актів в галузі ветеринарної справи в Україні. Законодавець по-різному підходить до розуміння поняття «аквакультура», що на нашу думку, обумовлено обсягом діяльності суб’єкта в сфері аквакультури та спрямованістю. Так, в Законі України «Про аквакультуру» поняття «аквакультура» охоплює весь цикл господарської діяльності пов’язаної з аквакультурою, включаючи штучне розведення, утримання, вирощування об'єктів аквакультури, виробництво кормів, відтворення біоресурсів, селекційно-племінну роботу, інтродукцію, переселення, акліматизацію та реакліматизацію гідробіонтів, а також збереження біорізноманіття та надання рекреаційних послуг. Тобто, воно охоплює весь цикл діяльності, пов'язаний із розведенням та управлінням аквакультурною продукцією. Натомість, в Законі України «Про ветеринарну медицину» мова йде лише про «утримання водних тварин у власності фізичних чи юридичних осіб протягом стадії вирощування або культивування до їх збору включно». Тобто, воно обмежується періодом вирощування або культивування водних тварин.
Громадський контроль у сфері ветеринарної медицини та благополуччя тварин має важливе значення з кількох причин: 1) громадський контроль допомагає виявляти випадки тортур і зловживань з тваринами, а також невідповідність стандартам догляду та утримання. Громадські організації та активісти можуть стежити за умовами утримання тварин у фермерських господарствах, зоопарках, тваринних притулках тощо; 2) громадські організації можуть відстежувати та контролювати проведення ветеринарних процедур, таких як вакцинація, обрізування, кастрація тощо, щоб переконатися, що вони виконуються належним чином та без зловживань; 3) сприяння виявленню епідемій та хвороб, адже, громадський контроль може допомогти виявити випадки епідемій серед тварин, що може запобігти їх поширенню та захистити громадське здоров'я. Здійснивши аналіз положень Закону України «Про ветеринарну медицину», що визначають юридичну відповідальність за порушення норм в галузі ветеринарної медицини слід відзначити, що вони визначають суб’єкта відповідальності власника тварин, суб’єкта, який здійснює державну реєстрацію чи має право провадження господарської діяльності в досліджуваній галузі. Разом з тим, жодним чином не визначено відповідальність, наприклад, державного ветеринарного інспектора чи спеціаліст ветеринарної медицини. Відзначено, що питання юридичної відповідальності повинно бути чітко закріплено в відповідній статті Закону України «Про ветеринарну медицину».

Ключові слова: ветеринарна медицина, норма права, закон, правове регулювання, законодавство України в галузі ветеринарної медицини.

Повний текст статті:

Adobe Acrobat Pro PDF

Список використаної літератури:

1.Сухонос В. В. Теорія держави і права: підручник. Суми: Університетська книга, 2014. 544 с.
2. Битяк Ю. П. Адміністративне право України К. : Юрінком Інтер, 2006. 543
3. Колпаков В. К. Адміністративне право України. К. : Юрінком Інтер, 736 с.
4. Берлач А. І. Адміністративне право України. К. : Україна, 2005. 472 с.
5. Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров’я та благополуччя тварин: Закон України від 18 травня 2017 року № 2042-VIII. Відомості Верховної Ради, 2017. № 31. Ст.343. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2042-19#Text 6. Про аквакультуру: Закон України від 18 вересня 2012 року № 5293-VI. Відомості Верховної Ради, 2013. № 43, ст.616. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5293-17#Text
7. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. К.: Наукова думка, 1970-1980. Т. 10. 1085 с.
8. Великий тлумачний словник сучасної мови. URL: https://slovnyk.me/dict/vts/%D1%81%D0%B2%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9

ХАРАКТЕРИСТИКА УЧАСНИКІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО УХИЛЕННЯ ВІД ВИКОНАННЯ ЗАКОННИХ ВИМОГ ПРОКУРОРА

УДК 342.951

Жуков Павло Ігорович,
здобувач кафедри права,
ПВНЗ «Університет сучасних знань»
[email protected]

Анотація

Наукова стаття присвячена встановленню особливого переліку учасників адміністративного провадження у справах про невиконання законних вимог прокурора. Вивчено законодавчі акти, які встановлюють правові засади діяльності прокуратури, повноваження правоохоронних органів та порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення. Досліджено наукові праці, присвячені характеристиці правового регулювання діяльності прокурора.

Зроблено висновок, що протоколи про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185-8 КУпАП, складають або посадові особи Національної поліції, або прокурор. Вказано, що спеціальними суб’єктами адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-8 КУпАП, можуть бути посадові особи різних правоохоронних органів: слідчі та оперативні працівники Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань. Наголошено, що суб’єкт адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185-8 КУпАП, є загальним, оскільки будь-яка особа незалежно від займаної посади може ухилитися від прибуття до органів прокуратури. Звернено увагу на те, що немає підстав для участі експерта у розгляді справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 185-8 КУпАП. Зазначено, що розгляд протоколів про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185-8 КУпАП, належить до компетенції судді районного суду. Підкреслено, що у разі оскарження постанови судді районного суду учасником провадження може стати суддя апеляційного суду. Зроблено висновок, що у разі добровільної несплати штрафу учасником провадження стає державний виконавець.

Висловлено рекомендації щодо вдосконалення законодавства, яке регулює провадження у справах про адміністративні правопорушення. Запропоновано обмежити право посадових осіб поліції складати протоколи про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185-8 КУпАП, нормою лише ч. 2 ст. 185-8 КУпАП – «Ухилення від виконання законних вимог прокурора щодо прибуття в органи прокуратури».

Ключові слова: прокурор, законні вимоги, письмові вказівки, адміністративна відповідальність, правоохоронні
органи, учасники адміністративного провадження.

Повний текст статті:

Adobe Acrobat Pro PDF

Список використаної літератури:

  1. Банах С. В. До питання про адміністративно-правовий статус прокурорів в Україні на шляху до формування органу публічного обвинувачення європейського зразка. Юридичний науковий електронний журнал. 2020. № 3. С. 191–195. https://doi.org/10.32782/2524-0374/2020-3/46.
  2. Шапошник А. С., Шлапко Т. В. Визначення місця прокуратури в системі органів державної влади. Правова позиція. 2020. № 3 (28). С. 71–75. DOI https://doi.org/10.32836/2521-6473.2020-3.13.
  3. Москалюк Ю. Д., Литвинюк М. В. Прокуратура України як особливий державний інститут. Юридичний вісник. 2017. № 1 (42). С. 183–188.
  4. Мазурик Р.В. Актуальні питання адміністративно-правового забезпечення організації та діяльності регіональної прокуратури. Правові новели: науковий юридичний журнал. 2020. № 11. Т. 2. С. 58–66. https://doi.org/10.32847/ ln.2020.11.2.09.
  5. Теремецький В. І. Досудове розслідування: зарубіжний досвід та практика застосування в Україні. Журнал східноєвропейського права. 2019. № 69. С. 20–29. https://doi.org/10.5281/zenodo.3554989
  6. Муза О. В. Суб’єкти адміністративно-процесуальних правовідносин в Україні. Наукові записки інституту законодавства Верховної Ради України. 2012. № 5. С. 70–72.
  7. Салманова О. Ю. Види та правовий статус осіб, які беруть участь у справах про господарські адміністративні правопорушення. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». 2014. Вип. 24. Т. 2. С. 147–150.
  8. Стрельченко О. Г. Специфіка проступку як складової частини адміністративного делікту. Право і суспільство. 2012. № 3. С. 137–143.
  9. Орєхов О. І. Перегляд справ про адміністративне правопорушення: проблемні питання та шляхи їх вирішення. Право і суспільство. 2012. № 3. С. 149–154.
  10. Конституція України : Основний Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. Верховна Рада України. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр#Text (дата звернення: 20 березня 2021 року)
  11. Про прокуратуру : Закон України від 14.10.2014 № 1697-VII. Верховна Рада України. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1697-18#Text (дата звернення: 20 березня 2021 року)
  12. Кодекс про адміністративні правопорушення : Закон України від 07.12.1984 № 8073-Х. Верховна Рада України. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10#top (дата звернення: 20 березня 2021 року)
  13. Про Національну поліцію : Закон України від 02.07.2015 № 580-VІII. Верховна Рада України. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/580-19/find?text (дата звернення: 20 березня 2021 року)
  14. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18.02.1992 № 2135-ХII. Верховна Рада України. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2135-12#Text (дата звернення: 20 березня 2021 року)
  15. Кримінальний процесуальний кодекс України : Закон України від 13.04.2012 № 4651-VI. Верховна Рада України. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/4651-17 (дата звернення: 20 березня 2021 року)
  16. Про Державну кримінально-виконавчу службу України : Закон України від 23.06.2005 № 2731-ІV. Верховна Рада України. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/2713-15 (дата звернення: 20 березня 2021 року)
  17. Теремецький В. І. Перспективи законодавчого розширення меж судового контролю за діяльністю національної гвардії України. Держава і право. 2016. № 74. Серія: юридичні науки. С. 82–87.
  18. Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів : Закон України від 02.06.2016 № 1403-VІІІ. Верховна Рада України. Законодавство України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/1403-19#Text (дата звернення: 20 березня 2021 року)

ГЕНЕЗА ІНСТИТУТУ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ ВИМОГ САНІТАРНОГО ЗАКОНОДАВСТВА В УКРАЇНІ

УДК 342.95: 614.2

Бурдік Владислав Ігорович,
здобувач кафедри права ПВНЗ «Університет сучасних знань»
[email protected]

Анотація

Стаття присвячена з’ясуванню особливостей генезису інституту адміністративної відповідальності за порушення вимог санітарного законодавства в Україні. Розкрито зміст поняття «адміністративна відповідальність» та
зазначено, що інститут адміністративної відповідальності за порушення санітарного законодавства формувався
поступово під впливом різних умов. З’ясовано, що запровадження перших правових механізмів нагляду та покарання було обумовлено масовими епідеміями наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. в Російській імперії. Окрему увагу приділено розвитку інституту адміністративної відповідальності за порушення санітарного законодавства в період радянської влади, який на початковому етапі характеризується переважно криміналізацією порушень, що відображало репресивний характер радянської правової системи. Визначено, що передумовою до закріплення в 1931 році адміністративної відповідальності за порушення карантину в законодавстві СРСР стала ратифікація Міжнародної санітарної конвенції 1926 року. Встановлено, що з прийняттям Кодексу УРСР про адміністративні правопорушення було передбачено відповідальність за порушення санітарно-гігієнічних та протиепідемічних правил загалом і на транспорті зокрема.
Зазначено, що з проголошенням незалежності України Кодекс УРСР про адміністративні правопорушення не втратив чинності, а основою для правового регулювання у сфері санітарного нагляду та вихідною точкою для формування сучасного санітарного законодавства стало прийняття у 1994 році Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Наголошено, що істотно адміністративна відповідальність за порушення санітарного законодавства була посилена у 2020 році у зв’язку з необхідністю боротьби з пандемією COVID-19, що підтверджується доповненням змісту КУпАП статтею 44-3 «Порушення правил щодо карантину людей». Зроблено висновок, що інститут адміністративної відповідальності за порушення вимог санітарного законодавства не є досконалим та все ще перебуває на етапі трансформації, зокрема потребує узгодження положень КУпАП з чинними законодавчими та підзаконними актами.

Ключові слова: адміністративна відповідальність, санітарне законодавство, санітарний нагляд, карантин,
епідемія, генеза, охорона здоров’я, санітарне та епідемічне благополуччя населення, санітарно-гігієнічні та
протиепідемічні правила.

Повний текст статті:

Adobe Acrobat Pro PDF

Список використаної літератури:

  1. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text.
  2. Лук’янець Д. М. Інститут адміністративної відповідальності: проблеми розвитку : монографія. Київ: Інститут держави і права ім. Корецького НАН України, 2001. 220 с.
  3. Дудченко О.С. Конституційно-правові засади створення й функціонування органів державної влади
    та управління радянської України в 1920-х – першій половині 1930-х років: монографія; за заг. ред. д. ю. н., професора Г. В. Лаврик. Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2019. 405 с.
  4. Мельничук М. О. Правове регулювання охорони здоров’я населення УСРР (1921–1929 рр.): дис. … канд. юрид. наук; 12.00.01. Київ, 2016. 223 с.
  5. Україна: хроніка ХХ століття: довідкове видання. Рік 1922 / О. В. Андрощук, О. Г. Бажан, Г. Б. Басара та ін. Київ, 2005. 335 с.
  6. Мовчан О. М. Україна: хроніка ХХ століття: довідкове видання. Роки 1923–1924. Київ, 2009. 266 с.
  7. Адміністративний кодекс УСРР від 12.10.1927 р. URL: https://ips.ligazakon.net/document/KP270014?an=1073.
  8. Бурченко Ю. В. Становлення та розвиток адміністративної відповідальності за порушення карантинних правил на території України: історичний вимір. Правова позиція. 2021. № 2(31). С. 10–13.
  9. Про охорону здоров’я: Закон УРСР від 15.07.1971 № 27-VIII. URL: https://ips.ligazakon.net/document/t710027?an=102&ed=0000_00_00.
  10. Кодекс Української РСР про адміністративні правопорушення (статті 1–212-24) від 07.12.1984 № 8073-X. URL: https://zakononline.com.ua/ documents/show/158904___158904.
  11. Основи законодавства України про охорону здоров’я: Закон України від 09.11.1992 № 2801-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12
  12. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення: Закон України від 24.02.1994 № 4004-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4004-12#Text
  13. Про захист населення від інфекційних хвороб: Закон України від 06.04.2000 № 1645-III. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-14#Text
  14. Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв’язку з прийняттям деяких законодавчих актів з питань охорони здоров’я: Закон України від 23.12.1998 № 352-XIV. URL: https://ips.ligazakon.net/document/t980352
  15. Про затвердження Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні: постанова Кабінету Міністрів України від 22.06.1999 № 1109. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1109-99-%D0%BF#Texthttps://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1109-99-%D0%BF#Text.
  16. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо харчових продуктів: Закон України від 22.07.2014 № 1602-VII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1602-18#Text
  17. Макаренко М. В. Історичні засади розвитку публічної політики забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення. Право та державне управління. 2021. № 1. С. 225–230.
  18. Ребкало М. М. Сучасний стан міжнародного санітарно-епідемічного законодавства та шляхи покращення процесу його реалізації. Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: юридичні науки. 2020. Т. 31(70), № 4. С. 267–272.
  19. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню короновірусної хвороби (COVID-19): Закон України від 17.03.2020 № 530-IXр. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/530-20#Text
  20. Чернявський С. С., Вознюк А. А. Проблеми відповідальності за порушення правил і норм щодо запобігання поширенню COVID-19. Кримінологічна теорія і практика: досвід, проблеми сьогодення та шляхи їх вирішення : матеріали міжвузів. наук.-практ. круглого столу (Київ, 28 трав. 2020 р.). у 2-х ч. / редкол.: В.В. Чернєй, С.Д. Гусарєв, С.С. Чернявський та ін. Київ : Нац. акад. внутр. справ, 2020. Ч. 1. С. 20–26.
  21. Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо запобігання поширенню короновірусної хвороби (COVID-19): Закон України від 06.11.2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1000-20#Text.
  22. Про систему громадського здоров’я Проект Закону від 22.09.2020 № 4142. URL: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/CardByRn?regNum= 4142&conv=9.
  23. Логвиненко Б. О. Провадження в справах про адміністративні правопорушення у сфері охорони здоров’я: навч. посіб. Дніпро : Біла К.О., 2020. 106 с.